Ну от настав час описати поїздку на один, як тепер виявилось, мегафестиваль Уніж. Вже стало традиційним, що на такого роду фестивалі з Копичинців відправляються такі-собі штурмові бригади 😉 Цей раз не став виключенням. Отже, про пригоди копичинецької діаспори на фестивалі та й про сам фестиваль читайте далі. Знаючи, що фестиваль триватиме аж 3 дні, з п’ятниці до неділі, та враховуючи недільний День молоді, було вирішено все-таки їхати на 2 дні, п’ятницю та суботу, щоб в неділю до обіду бути вже вдома – в Копичинцях.
Дністер по дорозі в Уніж
Ковальська справа
Отже 00.20, збір на Копичинецькому вокзалі, славнозвісний Шепетівський поїзд (який таки не відмінили, УРА!!!), щоправда залишилось лише 3 вагони з дев’яти. Майже 5-ти годинна поїздка до першого пункту – Городенки. Дійшовши до автобусної фактично одразу сідаємо в рейсовий автобус на Івано-Франківськ. 3 гривні і ми біля іншого пункту – села Незвисько. От звідси і починається саме цікаве. Добрий водій автобуса запевнив – до Уніжа ше десь 8 км. Як показала практика, насправді кілометрів було дещо більше – 13-15 🙂 Прийшовши неймовірно виснаженими після дороги (адже йшли ше й із їжею, наметами, спальниками і т.п. речами) відразу зареєструвались, обміняли гривню на місцеву валюту фестивалю – бофони, та, поселившись у наметовому містечку, пішли знайомитись із програмою фесту та його територією.
Мапа фестивалю
Копичинецькі аніматори
Щоб легше було систематизувати всі отримані враження і пережиття буду розповідати по днях.
День перший.
Зразу попереджую, що в статті більший наголос буде все-таки не на концерт, а на саму атмосферу фесту, різні перформенси, адже дуже важко коротенько описати класний концерт. Скажу одне – кожен гурт виступав просто розривно. Хтось брав лірикою, хтось драйвом і нотками екстриму в музиці.
Слемились всі, навіть Положинський 😉
„Перекимаривши” після дороги годинку-дві, роздивляємось. Перше, що потрапляє в очі – кузня. Спробували себе у ролі ковалів, покували метал та отримали специфічні відчуття.
Інше місце, куди потрапила копичинецька делегація майже в повному складі, стала анімаційна майстерня, роботу котрої забезпечував режисер-аніматор Степан Коваль, автор фільмів «Йшов трамвай N9», «Злидні». Тут кожен бажаючий міг у пластиліні висловити свої думки, свій задум, створити свого героя, свою анімацію. З якої в кінцевому результаті вийшов повномасштабний мультфільм. Слід сказати, що на всіх подіях фестивалю ми не потрапили фізично, але на те, що потрапили, безсумніву залишило мабуть згадку на все життя.
Череп зайця 🙂
Слід сказати також за організацію фестивалю. Безперечно, що проведення фестивалю на платній основі пішло йому на користь. Все було просто супер, починаючи від туалетів, кухні і закінчуючи ставленням організаторів та волонтерів до відвідувачів фестивалю. Якби ми знали, що в Уніжі буде настільки якісне і недороге харчування, ніхто б не віз з Копичинців кілограми ковбас, шинок і т.п. речей (хоча як без ковбаси :)). Одне, що можна сказати, це на рахунок транспорту, з яким були проблеми, проте лише зранку першого дня фестивалю. У інші дні такого не спостерігалось, тому люди не йшли по 15 км., як ми з Незвиська 🙂
От дійшла мова розказати про перший концертний день. В цей день на сцену фестивалю Уніж піднялись такі команди «Amalgamma», «Fakultet», «Хорта», «Рура», «Sмарагда», «Ot Vinta». Приємною несподіванкою стала поява на сцені як ведучого лідера гурту „Тартак” Сашка Положинського, у якого таки природжений дар до ведень фестивалів. Сам концерт був також на найвищому рівні. Не чисельний (все таки будний день) народ „відривався” як міг. Щоправда, вже до вечора погода почала псуватись, а на виступі гурту «Ot Vinta» остаточно підвела фестивальників, адже згасло світло на сцені. Проте це ще був не кінець. Люди не захотіли розходитись. Все продовжилось під накриттям на кухні. «Ot Vinta», „Рура” дали ще концерт і там. Із піднесеним настроєм всі вирушили по наметах слухати звук падаючого дощу, котрий тривав цілу ніч.
День другий
На щастя, погода за ніч кардинально змінилась. І цілий другий фестивальний день проходив під нещадним палючим сонцем, завдяки якому всі бажаючі могли покупатись в Дністрі (і попекти спину, то я про себе :)).
Повчальні казки від Лірника Сашка
Поснідавши, покупавшись у Дністрі, вирушаємо шукати щось цікавого. Довго не шукали, адже натрапили на Лірника Сашка, котрий розказував всім охочим, як на мене, зовсім не дитячі казки, але, не зважаючи на це, не менш теплі та приємні. Багато хто з копичинецької делегації побував в різних ролях, помагаючи Лірнику розказувати свої казки 😉 Тут і язиката Хвеська, і Лисичка і ше там багато кого. Дуже позитивно.
Із переповненими емоціями знаходимо інше заняття – розпис одягу Ну тут нема що казати, хто шо хотів, то і малював
От такі тризуби треба було розмальовувати
Копичинці в Уніжі
Також протягом 3-ох днів на огорожі біля фестивалю було натягнуто довжелезні полотна, на яких всі бажаючі могли розмалювати свій власний тризуб. Дуже кольорово, якісно, цікаво і вражаюче.
Розмальовування речей
Також в цей день були літературні майстерні. На жаль, на них ми не потрапили, але Андруховича бачили на території фестивалю дуже часто (Пашко взагалі бачив багато ;)).
"Абздольц" на сцені фестивалю
У другий фестивальний день виступали «Мартові», «Квітень Руїн», «Роллікс», «Абздольц», «Пропала Грамота», «Тінь Сонця», «Гайдамаки». Ведучим вже був не Сашко Положинський, а Лірник Сашко, міні-казки якого перед виступом кожного з гуртів надав надзвичайної атмосфери фестивалю. Кількість людей істотно побільшала (все-таки субота). Починаючи від Роллікса і аж до кінця концерту (а це десь близько 1.30 ночі) люди були на ногах – танцювали, співали, кричали, скакали. Просто супер. Емоції переповнювали, таке не описати словами, чесно 🙂
Один негатив залишив таки фест – це те, що зранку в неділю нам треба було їхати додому.
Підійшовши до організаторів зрозуміли, що все таки наклепи про відсутність транспорту були безпідставними. До нас дуже тепло віднеслись, дуже приємно… В кінцевому результаті ми замовили бус прямо до Копичинців, і вже менше ніж за 2 години були вдома, де увечері нас чекала заміна Уніжа – День Молоді!
Фото: Ярина
