Ми знаходимось у потенційно екологічній зоні, подалі від промислових гігантів. Однак, наша громада потопає у стихійному смітті, яким ми дихаємо та п’ємо з криниць. Наша команда відзняла найбільші смітники кожного населеного пункту, хоча про деякі інші дізнались вже під час монтажу даного ролика.
Блог сторінка 4
Люди, що рятують нас
Під час пандемії коронавірусу працівники швидкої допомоги знаходяться на «передовій». Вони ризикують своїм життям кожного виклику. Ми вирішили дізнатись більше про роботу Копичинецької швидкої під час інтерв’ю із її завідувачкою – Тетюк Світланою Євгенівною.
– Доброго дня! Розкажіть більше про роботу Копичинецької швидкої.
– Всього у нас дві бригади. Працюємо цілодобово. Виклики поступають у центральну диспетчерську службу у Тернополі, а потім ми отримуємо інформацію, куди потрібно їхати, на свої смартфони. Надана нами допомога є безкоштовною.
– Коли ви почули про пандемію коронавірусу, то чи зрозуміли, що вас чекає попереду?
– Зараз важкий час. Ми знаємо, що маємо робити. Але бувають такі ситуації, коли люди не кажуть правду диспетчеру. Ось нещодавно був такий випадок: у жінки температура. Приїхавши на виклик, працівники швидкої використали захисні засоби. Але у спробі дізнатись більше про ситуацію, ми не отримали нічого більше, аніж «у мене температура». Можна дійти до висновку, що пацієнт просто не хоче розповідати всієї правди, бо боїться.
– Чи маєте ви усі потрібні засоби захисту?
– Так, маємо. Багато нам дала організація «Твоє Місто Копичинці», міська рада. Отримали ми також медичне приладдя, захисні маски, комбінезони від різних спонсорів. Працівники Копичинецької швидкої вдячні за усю допомогу.
– Чи збільшилась ваша зарплата у зв’язку з епідемією?
– Ні, наші оклади залишились такими, як і були. Ніхто нам ще не давав тих обіцяних 300%. Та й не зрозуміло, як їх будуть нараховувати. Зарплати як були низькими, так і такими залишились.
– Який ваш колектив?
– Є четверо молодих фельдшерів, решта з великим стажем роботи: двадцять років і більше. Працює двоє лікарів та вісім водіїв, одна молодша медична сестра. Колектив наш дружний. Ми завжди допомагаємо один одному.
– Чи подобається вам ваша робота?
– Попри всі складнощі, ми працюємо із задоволенням. Ми раді допомагати людям.
– Що би ви хотіли додати від себе?
– Хочеться, аби люди з розумінням відносились до працівників швидкої. Є випадки, коли нам потрібно більше часу, аби правильно надати допомогу, а люди не завжди виявляють терпіння. Ми хочемо розуміння. Це важливо зараз, при пандемії коронавірусу.
Інтерв’ю взяла: Ірина Задорожна.
“Чимало речей слід змінити, але в першу чергу повинні змінитися ми самі”
В Україні до сміття багато хто ставиться абияк: вивезти, скинути, забути. Не в усіх громадах переробка відходів налагоджена на належному рівні. Проте, поряд живуть люди, котрі до теми збереження навколишнього середовища ставляться більш уважно. «Наднічлавські вісті» поспілкувались з жителькою Котівки, Людмилою Олексів, яка вже кілька років сортує відходи.
– Чому ви вирішили сортувати сміття?
– Одного разу я прибирала на горищі. Там було багато різних зошитів, старих підручників. Я вирішила, що не буду їх спалювати. Вже тоді були думки, що так робити – це погано. Та і забруднювати повітря не хотілось. Якось селом їхав чоловік, що збирає метал. Я запитала, чи він також приймає макулатуру. Він відповів, що так. Отримала за три мішки паперу 120 гривень. Але справа не у ціні, а в тому, щоб сміття не потрапило на сміттєзвалище. Там вже й так усе завалено. Нащо погіршувати ситуацію..
– І ви продовжили сортування?
– Так, з того часу я продовжила сортувати відходи. Допомагає мені також моя колега на роботі, яка підтримує ідею сортування.
– На вашу думку, чому більшість людей у нашій громаді не розділяють відходи?
– Бо у них немає бажання. А ще їх не навчили як це робити. Якби пояснили що й до чого, то може б більше людей займались сортуванням.
– Поясніть у кількох словах, як це робиться?
– Папір – окремо. Пластик також. Наприклад, більшість пляшок приймуть, але якусь баночку від косметики – не факт. І, звичайно, окремо складаємо скло та метал.
– Що можна зробити для нашої екології вже зараз?
– Почати сортувати сміття. Заохочувати до цього своїх друзів. Перестати використовувати одноразові торбинки, стаканчики. Адже вони дуже важко переробляються. Пакети можна замінити екоторбинками. Купляти той же майонез потрібно у скляній банці, а не у тюбику. Адже скло легше переробляється.
– Чому це важливо?
– Важливо це через екологію. Якщо вийдеш на річку, то бачиш як у воді плавають пляшки, а на траві лежить сміття. Ми це все потім споживаємо. Дихаємо тим забрудненим повітрям. Та вже робляться певні кроки, аби наше довкілля стало менш забрудненим. У моєму селі Котівка, наприклад, підприємець поставив урни, де можна скидати пластик. Люди стають більш свідомими і це – добре.
Ви можете здавати використані батарейки Людмилі в магазині “КопіКом” у Копичинцях. Нещодавно партія вагою 15 кілограмів поїхала на переробку до Румунії замість того, щоб повільно розкладатись у наших необлаштованих сміттєзвалищах та забруднювати токсичними елементами місцеві грунтові води.
Якщо вас детальніше цікавить тема утилізації та переробки батарейок в Україні – рекомендуємо слідкувати за громадським проектом “Батарейки, здавайтеся!”
БУНКЕР (#12) – В ім’я св. Кирила і Мефодія
Вашій увазі новий випуск літерарутного збіговиська “Delirium” з Копичинець, присвячений першій українській таємній політичний організації Кирило-Мефодіївському Товариству, що боролась за автономію України в умовах царського режиму та рівноправність слов’янських народів. До організації входили провідні українські митці та політичні діячі свого часу.
Більше інформації у відео:
У зв’язку з пандемією коронавірусу, у зйомках даного випуску участь взяла мешна, ніж зазвичай, кількість людей. Тим не менш, рекомендуємо вам переглянути і дізнатись цікаву інформацію про активних діячів, котрі боролись за те, про що ми в Україні тепер не надто часто задумаємось і не завжди цінуємо.
Відомий український історик Михайло Грушевський колись написав, що увесь український політичний рух веде свою історію від Кирило-Мефодіївського братства».
День героїв на Меморіалі
23 травня в Україні відзначають День Героїв. На теренах Копичинеччини “меморіал Борців за Волю України” – є яскравим знаком боротьби українців за свободу та незалежність. Пишаємось, пам’ятаємо та шануємо.
Елиїва Каплиця (Копичинецький Тадж Махал)
У Копичинцях є каплиця з цілющою водою. Збудували її далекого 1905 року Кость та Параска Елиїв (Елия).
Кость Елиїв своєю працею дивував людей. Був здібним. Вмів грати на скрипці і сопілці. Займався мисливством та вирощував фруктові дерева. Від нього на Калинівщині пішли сади. За життя Кость викопав сім копанок, в яких розводив рибу. Працював на панській цегольні, а згодом побудував свою.
Кость Елиїв являвся членом міської управи Копичинець, свідомим українцем, членом “Просвіти”. На будову Народного Дому в Копичинцях подарував кільканадцять тисяч цегли. З неї зробили тротуар під горбом на Калинівщині. Біля читальні, на будову якої були внесені немалі кошти Елиєва, споруджено пам’ятник з чудовим написом: “Боже великий, єдиний, хліба святого нам дай”.
В усіх добрих справах Костя завжди підтримувала дружина Парася. Вона відкрила перший дитячий садок в місті. Кость любив її за доброту, вроду та розум. У знак подяки Господові за благополуччя родини, вирішили вони на своїх долинах, біля Гребельки, спорудити капличку.
Навесні 1905 року її було освячено. “На хвалу Божу” – написано на ній. А восени того ж року у сім’ю Елиїв прийшло горе – Парася простудилась під час жнив. Залишивши четверо дітей, жінка відійшла в інший світ. А капличка стоїть і сьогодні, хоча виглядає зараз зовсім по-іншому.
Автентичний та теперішній вигляд каплиці. На фото – сучасний нащадок Костя та Параски, Тарас Елиїв.
Якщо спалювати суху траву, то тепер це побачить весь світ!
Маємо в Україні погану звичку палити суху траву та бадилля, а потім цим дихати. Але чи знали ви, що за пожежами ведеться моніторинг з космосу? Існує два супутники NASA, котрі літають навколо планети і фіксують великі пожежі. Програма розвитку ООН в Україні допомагає слідкувати за пожежами у наближеному до реального часі, використовуючи дані із супутників. Еко активісти нашої громади долучились до цієї програми. Ми застерігаємо: не спалюйте рослинність на своїх подвір’ях та полях! Кожен підпал буде “нанесено” на карту нашої громади. Це можуть побачити люди з будь-якого куточка планети! На фото наслідок спаленого поля на Котівці.
Великоднє відео привітання від священників
Єдність має велику цінність у теперішній час. Особливо, у вірі. Нам у “Копичинці та Околиці” вдалось зняти великоднє відео привітання зі священниками нашої громади, яке за кілька днів переглянули більще 30 тисяч людей! Це наш власний рекорд місцевих новин. Якщо ви ще не бачили цього відео – запрошуємо на сторінку Копичинці та Околиці у фейсбуці чи інстаграмі.
Арт перформанс на сміттєзвалищі
Житель Копичинець Сергій Оцел опублікував фото на місцевому сміттєзвалищі. Ця світлина привернула широку увагу громадськості до проблеми неорганізованого поводження з твердими побутовими відходами. Ця гостра проблема у нашій громаді залишається досі не вирішеною.
Поспілкувавшись із Сергієм дізналися його погляд на проблему сміттєзвалища у нашій громаді: «мандрує, дрейфує і росте… наше звалище давно вже покинуло кордони, відведені для нього. Щодень воно все глибше запускає свої поліетиленові щупальця в глиб лісу, і натякає про свою присутність, зухвало дихаючи в обличчя кожному хто заходить в його володіння, які тепер починаються одразу за «білкою». Пустивши метастази спочатку на поля, вони швидко добрались і до голів містян, і саме там активно прогресують. Бо смітить не рука, а голова. Щоб вирішити проблему зі смітником, не вистачить і сотні бульдозерів, якщо вслід за ними йтимуть кілька сотень, які скидатимуть мішки з продуктами своєї життєдіяльності ще перед шлагбаумом, одразу як тільки сховають з людських очей свої ниці сутності. Я активний прихильник високих штрафів, бо вважаю, що гаманцем можна швидко навчити праведности, тих, хто не бажає вчитись сам. А, ну і сміттєпереробний, не завадив би, однозначно».
Сучасний світ рухається в сторону екологічного та раціонального споживання. Копичинецька громада не виняток і має вирішувати таку проблему спільними зусиллями.
Нам пора ставати екосвідомими та відповідальними!
