30 C
Kopychyntsi
сьогодні 20.09.2021
Блог сторінка 3

Чемпіону з Копичинець потрібна допомога

В березні цього року, ми писали про спортсменів з Копичинець, що захищають честь Копичинецької громади з пауерліфтингу (силовий вид спорту, коли спортсмен долає вагу). Одним із них є 20-річний Василь Фурик, що став чемпіоном на змаганнях обласного рівня.

Ще в 2013 році у нього в грудях виявлено пухлину, що прилягає близько до серця. Та це не завадило хлопцю почати займатися спортом та досягати високих цілей. Останнім часом пухлина почала збільшуватись і тому Василя потрібно оперувати в Києві. Впертий у своїх тренуваннях хлопець, до останнього не розповідав знайомим про проблему зі здоров’ям. Однак, лікарі кажуть, що оперувати потрібно якомога швидше, а коштів бракує.

Друзі по спорту вирішили підтримати хлопця і організувати збір допомоги для чемпіона.

Ви можете здійснити переказ на картку приват банку: 5168742720899214 – Фурик Василь Миколайович. Готівку можна передати Фурику Василю (0680850654), Келічавому Богдану (0969251544) або Белицькій Дарії Омельянівній в аптеку біля Ощадбанку в Копичинцях. На момент публікації зібрано 16 тисяч із потрібних 60 000 гривень.

Результати комп’ютерної томограми грудної порожнини Василя Фурика

Відео виступу Василя на змаганнях, на яких він отримав перше місце серед юніорів у ваговій категорії 74 кілограми та виконав норматив другого розряду, піднявши в сумі 410 кілограмів.

Василь Фурик та його команда з Копичинець

Оновлення від 25 липня:
Станом на вечір, 25 липня, заявлену суму в 60 тисяч гривень було зібрано. Операція по плану повинна відбутися у вівторок, 28 липня.
Ще не відома точна вартість усіх аспектів операції, тому, на разі, збір призупинено. Ми повідомимо згодом, чи достатньою була зібрана сума.
При бажанні, ви можете продовжувати надсилати допомогу Василю Фурику на реабілітацію.

Василь Фурик дякує за зібрану допомогу на операцію

Оновлення від 7 серпня:

Василь Фурик успішно переніс операцію та повернувся додому в Копичинці.

Міс Копичинецька ОТГ 2020

На нашій сторінці у соціальній мережі “Instagram” відбувся фотоконкурс “Міс Копичинецька ОТГ 2020”. Конкурс мав за мету познайомити молодь громади між собою. Суть конкурсу така: потрібно надіслати своє фото, яке потім буде виставлене у ряд із іншими. З них, підписники “Копичинець та Околиць”, шляхом голосування мали обрати найкраще. У конкурсі взяли участь 104 жительки Копичинецької ОТГ. Відбір відбувався у чотири етапи. Перемогла Галина Сусла, жителька Сухоставу. Друге місце зайняла Софія Ухач, з Копичинець, Третє місце за Лілею Попко з Копичинець. Призерки отримали подарункові сертифікати від магазину “Нівроку”. Дякуємо усім, що взяли участь та підтримали ініціативу!

Привітання переможців від Копичинець та Околиць та магазину Нівроку

Професійний цілодобовий догляд та добрі серця

Територіальний центр соціального обслуговування надає послуги людям, що потребують сторонньої допомоги (літнім людям та особам з інвалідністю). Ми поспілкувались із керівницею установи Добровольською Оксаною та дізналися більше про роботу її колективу.

–          Ви є керівницею Територіального центру соціального обслуговування. Що являє собою дана організація?

–       Територіальний центр соціального обслуговування – це установа, що надає соціальні послуги самотнім особам похилого віку, людям з інвалідністю, які проживають на території громад і населених пунктів Гусятинського району.

   Одним із наших відділень є стаціонар для проживання літніх людей, залишених за різних обставин на узбіччі життя. Він розташований у центрі міста Копичинці і багатьом відомий як будинок пристарілих.

– Як довго ви працюєте на цій посаді?

–          Шість років. Взагалі, за професією я – програміст. Проте вже давно не працюю за спеціальністю. Життя склалось так, що я почала працювати у сфері соціального захисту. Проводячи багато часу у Нідерландах, подорожуючи іншими країнами Європи, я бачила як організовується соціальний захист людей старшого покоління і тепер стараюся втілювати побачене в своїй роботі. А ще – мені дуже пощастило з колективом. 

–          Чи були введені якісь обмеження під час карантину для робітників ТЦСО/стаціонару?

–        Соціальний робітник, як і медик, в період карантину знаходиться на передовій та продовжує виконувати свої обов’язки, часто наражаючи себе на небезпеку бути інфікованим. Однак заходів безпеки ми, безумовно, дотримуємось. У стаціонарному відділенні були введені досить жорсткі обмеження. Тут проживають люди похилого віку. Вони є найуразливішими перед COVID-19. Саме тому ми обмежили їхню можливість виходу у місто. Все потрібне закупляли наші працівники. Санітарні умови та масковий режим також дотримані.

–          Які позитивні зміни відбулись у стаціонарі за час вашого керівництва?

–      Родом я із Копичинець, а тому старалася залишити якийсь добрий слід у закладі, що знаходиться у центрі громади. У стаціонарі було реконструйовано систему опалення та каналізацію. Встановлено нові вікна та двері, сантехніку. Проведено сучасний ремонт усього першого поверху. Це було зроблено з допомогою спонсорів та благодійних організацій, також району.

–          Чи проводите ви культурно-розважальні заходи у стаціонарі та за його межами?

–          Один з аспектів нашої роботи – проведення зустрічей із літніми людьми. Ми проводимо їх у кожному населеному пункті Копичинецької громади. Допомагають нам із заходами Яблунівська музична школа, Копичинецька міська бібліотека для дорослих, Музей театрального мистецтва міста Копичинці, загальноосвітні школи. Ми організовуємо їх на Спаса, новорічні, різдвяні свята. Часто проводимо зустрічі з митцями району та міста. Спільно переглядаємо кінофільми, останній кіноперегляд – мюзикл «Гуцулка Ксеня». Дані заходи дають можливість літнім людям розважитись та поспілкуватись між собою.

На фото Оксана Добровольська та меценат з Канади пан Семкулейн, що допомагає підтримувати наше стаціонарне відділення

–          Які перспективи ви бачите для розвитку стаціонару?

–          У Копичинцях ми маємо хорошу матеріальну базу, техніку, комфортне і зручне приміщення для проживання літніх людей. Тут працюють одні з наших найкращих працівників. У нас налагоджені відносини з іншими установами, які також зацікавлені в тому, щоб зробити життя людей старшого віку більш насиченим і яскравим. Проте фінансова ситуація Копичинецької ОТГ є не найкращою. Соціальні працівники громади, єдині в районі, не отримують своєї чесно і важко заробленої зарплати вже майже два місяці. Та все ж я – оптиміст і хочу бачити хороші перспективи. Найголовніше зараз – не втратити нікого із колективу, бо за кожним робочим місцем стоїть чиясь сім’я. Вирішення цього питання для мене наразі дуже важливе.

Реставрацію Кутецької церкви в Копичинцях назвали еталонною

Незалежне видання TEXTY.ORG.UA назвали Церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього в Копичинцях прикладом того, як слід реставровувати дерев’яні церкви в Україні. У статті-дослідженні було проаналізовано ситуацію з невдалим відновленням старовинних дерев’яних церков. Їх часто перекривають бляхою, пластиком або позолотою різних відтінків. До відновлення автентичного вигляду нашої церкви свого часу доклали чимало зусиль активні місцеві жителі та священник Руслан Корнят.

Це справвжнє визнання в масштабі усієї держави!
Детальніше статтю та роботу Руслана Корнята можна прочитати за посиланням.

Копичинецьку громаду об‘єднує невирішена проблема сміття

Ми знаходимось у потенційно екологічній зоні, подалі від промислових гігантів. Однак, наша громада потопає у стихійному смітті, яким ми дихаємо та п’ємо з криниць. Наша команда відзняла найбільші смітники кожного населеного пункту, хоча про деякі інші дізнались вже під час монтажу даного ролика.

Люди, що рятують нас

Під час пандемії коронавірусу працівники швидкої допомоги знаходяться на «передовій». Вони ризикують своїм життям кожного виклику. Ми вирішили дізнатись більше про роботу Копичинецької швидкої під час інтерв’ю із її завідувачкою – Тетюк Світланою Євгенівною.

Доброго дня! Розкажіть більше про роботу Копичинецької швидкої.

– Всього у нас дві бригади. Працюємо цілодобово. Виклики поступають у центральну диспетчерську службу у Тернополі, а потім ми отримуємо інформацію, куди потрібно їхати, на свої смартфони. Надана нами допомога є безкоштовною.

Коли ви почули про пандемію коронавірусу, то чи зрозуміли, що вас чекає попереду?

– Зараз важкий час. Ми знаємо, що маємо робити. Але бувають такі ситуації, коли люди не кажуть правду диспетчеру. Ось нещодавно був такий випадок: у жінки температура. Приїхавши на виклик, працівники швидкої використали захисні засоби. Але у спробі дізнатись більше про ситуацію, ми не отримали нічого більше, аніж «у мене температура». Можна дійти до висновку, що пацієнт просто не хоче розповідати всієї правди, бо боїться.

Чи маєте ви усі потрібні засоби захисту?

– Так, маємо. Багато нам дала організація «Твоє Місто Копичинці», міська рада. Отримали ми також медичне приладдя, захисні маски, комбінезони від різних спонсорів. Працівники Копичинецької швидкої вдячні за усю допомогу.

Чи збільшилась ваша зарплата у зв’язку з епідемією? 

– Ні, наші оклади залишились такими, як і були. Ніхто нам ще не давав тих обіцяних 300%. Та й не зрозуміло, як їх будуть нараховувати. Зарплати як були низькими, так і такими залишились.

Який ваш колектив?

– Є четверо молодих фельдшерів, решта з великим стажем роботи: двадцять років і більше. Працює двоє лікарів та вісім водіїв, одна молодша медична сестра. Колектив наш дружний. Ми завжди допомагаємо один одному.

Чи подобається вам ваша робота?

– Попри всі складнощі, ми працюємо із задоволенням. Ми раді допомагати людям.

– Що би ви хотіли додати від себе?

– Хочеться, аби люди з розумінням відносились до працівників швидкої. Є випадки, коли нам потрібно більше часу, аби правильно надати допомогу, а люди не завжди виявляють терпіння. Ми хочемо розуміння. Це важливо зараз, при пандемії коронавірусу.

Інтерв’ю взяла: Ірина Задорожна.

“Чимало речей слід змінити, але в першу чергу повинні змінитися ми самі”

В Україні до сміття багато хто ставиться абияк: вивезти, скинути, забути. Не в усіх громадах переробка відходів налагоджена на належному рівні. Проте, поряд живуть люди, котрі до теми збереження навколишнього середовища ставляться більш уважно. «Наднічлавські вісті» поспілкувались з жителькою Котівки, Людмилою Олексів, яка вже кілька років сортує відходи.

Чому ви вирішили сортувати сміття?

– Одного разу я прибирала на горищі. Там було багато різних зошитів, старих підручників. Я вирішила, що не буду їх спалювати. Вже тоді були думки, що так робити – це погано. Та і забруднювати повітря не хотілось. Якось селом їхав чоловік, що збирає метал. Я запитала, чи він також приймає макулатуру. Він відповів, що так. Отримала за три мішки паперу 120 гривень. Але справа не у ціні, а в тому, щоб сміття не потрапило на сміттєзвалище. Там вже й так усе завалено. Нащо погіршувати ситуацію.. 

– І ви продовжили сортування?

– Так, з того часу я продовжила сортувати відходи. Допомагає мені також моя колега на роботі, яка підтримує ідею сортування.

– На вашу думку, чому більшість людей у нашій громаді не розділяють відходи?

– Бо у них немає бажання. А ще їх не навчили як це робити. Якби пояснили що й до чого, то може б більше людей займались сортуванням.

– Поясніть у кількох словах, як це робиться?

– Папір – окремо. Пластик також. Наприклад, більшість пляшок приймуть, але якусь баночку від косметики – не факт. І, звичайно, окремо складаємо скло та метал.

– Що можна зробити для нашої екології вже зараз?

– Почати сортувати сміття. Заохочувати до цього своїх друзів. Перестати використовувати одноразові торбинки, стаканчики. Адже вони дуже важко переробляються. Пакети можна замінити екоторбинками. Купляти той же майонез потрібно у скляній банці, а не у тюбику. Адже скло легше переробляється.

– Чому це важливо?

– Важливо це через екологію. Якщо вийдеш на річку, то бачиш як у воді плавають пляшки, а на траві лежить сміття. Ми це все потім споживаємо. Дихаємо тим забрудненим повітрям. Та вже робляться певні кроки, аби наше довкілля стало менш забрудненим. У моєму селі Котівка, наприклад, підприємець поставив урни, де можна скидати пластик. Люди стають більш свідомими і це – добре.

  Ви можете здавати використані батарейки Людмилі в магазині “КопіКом” у Копичинцях. Нещодавно партія вагою 15 кілограмів поїхала на переробку до Румунії замість того, щоб повільно розкладатись у наших необлаштованих сміттєзвалищах та забруднювати токсичними елементами місцеві грунтові води.

Якщо вас детальніше цікавить тема утилізації та переробки батарейок в Україні – рекомендуємо слідкувати за громадським проектом “Батарейки, здавайтеся!”

БУНКЕР (#12) – В ім’я св. Кирила і Мефодія

Вашій увазі новий випуск літерарутного збіговиська “Delirium” з Копичинець, присвячений першій українській таємній політичний організації Кирило-Мефодіївському Товариству, що боролась за автономію України в умовах царського режиму та рівноправність слов’янських народів. До організації входили провідні українські митці та політичні діячі свого часу.

Більше інформації у відео:

У зв’язку з пандемією коронавірусу, у зйомках даного випуску участь взяла мешна, ніж зазвичай, кількість людей. Тим не менш, рекомендуємо вам переглянути і дізнатись цікаву інформацію про активних діячів, котрі боролись за те, про що ми в Україні тепер не надто часто задумаємось і не завжди цінуємо.

Кирило-Мефодіївське Товариство

Відомий український історик Михайло Грушевський колись написав, що увесь український політичний рух веде свою історію від Кирило-Мефодіївського братства».

День героїв на Меморіалі

23 травня в Україні відзначають День Героїв. На теренах Копичинеччини “меморіал Борців за Волю України” – є яскравим знаком боротьби українців за свободу та незалежність. Пишаємось, пам’ятаємо та шануємо.

Елиїва Каплиця (Копичинецький Тадж Махал)

У Копичинцях є каплиця з цілющою водою. Збудували її далекого 1905 року Кость та Параска Елиїв (Елия).

Кость Елиїв своєю працею дивував людей. Був здібним. Вмів грати на скрипці і сопілці. Займався мисливством  та вирощував фруктові дерева. Від нього на Калинівщині пішли сади. За життя Кость викопав сім копанок, в яких розводив рибу. Працював на панській цегольні, а згодом побудував свою.

Кость Елиїв

     Кость Елиїв являвся членом міської управи Копичинець, свідомим українцем, членом “Просвіти”. На будову Народного Дому в Копичинцях подарував кільканадцять тисяч цегли. З неї зробили тротуар під горбом на Калинівщині. Біля читальні, на будову якої були внесені немалі кошти Елиєва, споруджено пам’ятник з чудовим написом: “Боже великий, єдиний, хліба святого нам дай”.

    В усіх добрих справах Костя завжди підтримувала дружина Парася. Вона відкрила перший дитячий садок в місті. Кость любив її за доброту, вроду та розум. У знак подяки Господові за благополуччя родини, вирішили вони на своїх долинах, біля Гребельки, спорудити капличку.

Навесні 1905 року її було освячено. “На хвалу Божу” – написано на ній. А восени того ж року у сім’ю Елиїв прийшло горе – Парася простудилась під час жнив. Залишивши четверо дітей, жінка відійшла в інший світ. А капличка стоїть і сьогодні, хоча виглядає зараз зовсім по-іншому.

Автентичний та теперішній вигляд каплиці. На фото – сучасний нащадок Костя та Параски, Тарас Елиїв.