Головна Новини Гадинківці Незламна повстанка

Незламна повстанка

-

День захисника України завжди викликає в усіх відчуття радості та гордості за свою державу. Та є люди, у яких цей день викликає ще й болючі спогади пережитих страждань. Цих людей називають нескореними. Вони йшли на все заради своєї Батьківщини.

До таких людей належить і жителька с. Гадинківці – Козіцька Ольга Романівна (з дому Марчук). Народилася вона 20 травня 1924 р. у селі Панасівка, що на Зборівщині, рано залишилася сиротою. Коли формувалися загони УПА, Ольга Романівна без вагань стала зв’язковою. За те, що швидко справлялась із своїми завданнями, одержала позивний “Скора”.

“Не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба!” – одне з найважливіших правил зв’язкових, та навіть воно не завжди допомогало уникнути зрад.

У той холодний вечір 29 січня 1946 р. на серці у Ольги Романівни було тривожно – уже два тижні тривала облава на повстанців. Дівчина залишилася ночувати у сусідки – вдови з малолітньою донькою. Вона лягла на ліжко в тому, у що була одягнена, і почала чекати. Невдовзі хату оточили. На подвір’ї стало ясно, як серед дня. Грюкали в двері і вимагали видати зв’язкову. Ольга Романівна спокійно вийшла і пішла з енкаведистами до свого дому, де її одразу ж і почали допитувати та нещадно бити. Проте віддана своїй справі зв’язкова постановила собі, що краще загинути, ніж видати когось із повстанців.

Зрозумівши, що не зможуть вибити з вуст дівчини і пари слів, енкаведисти забрали її до сільської ради, де цілу ніч допитували іншим методом: зняли взуття та били шомполами по босих ступнях, допоки Ольга Романівна не могла на них навіть стояти. Зранку ж її обезсилену взяли попід руки, кинули, як річ, на фіру та повезли до Заложців.

Вимучена, побита, оглянулася Ольга Романівна назад і побачила, як біжить за фірою мале дівча, обливається слізьми та просить, щоб відпустили її старшу сестру. Заледве вмовила десятирічну Рузю повернутися додому, пообіцявши, що все швидко закінчиться, хоча знала, що може і не залишитись живою. Образ заплаканої сестрички ще часто буде зринати у її пам’яті впродовж багатьох років.

Після прибуття до Заложців Ольгу Романівну кинули в камеру, де зберігалося зерно. Там днювали й ночували миші, і від них не було де сховатися. Тут пробула вона до 26 квітня 1946 р., і кожного дня Ольгу Романівну викликали на допити.

У кожного енкаведиста були свої методи. Яких тільки знущань не зазнала молода зв’язкова! Все це навіть важко описати. Не один раз просила Бога, щоб забрав вже її до себе, адже сил ставало все менше й менше. Її били до втрати свідомості, топтали дівоче тіло, одягнувши спеціальні чоботи з залізними підошвами, кидали зв’язану в сніг чи багнюку і тримали так весь день. Проте Ольга Романівна не видала нікого.

З Заложців зв’язкову відправили до Тернополя, де допити продовжувалися, і після очної ставки зі зрадником, що видав її, Ольгу Романівну засудили до 10 років ВТТ і 5 років позбавлення прав. Винесення вироку Ольга Романівна сприйняла спокійно, адже це означало закінчення щоденного пекла, в якому вона перебувала впродовж трьох місяців.

Яким же великим було здивування Ольги Романівни, коли зрадником виявився сільський дяк – людина, яку всі шанували і якій всі довіряли. Зрада не врятувала його від власної кари – п’яти років заслання на Воркуту. Подальша доля його невідома.

Надворі буяє травень, а вантажний потяг везе нескорених в далекий Сибір. Два тижні в дорозі. Жахлива спека. Спрага та голод. Не всі дісталися місця призначення. Та й ті місця змінювалися впродовж трьох років так часто, що важко було їх запам’ятати. Врешті дістались до Мордовії, де відбули сім років каторги. Усіх поділили на бригади, по сім дівчат в кожній, та дали непосильну роботу: вирубувати ліс і прокладати  залізничну дорогу. Цілі дні з пилою в руках та жахливе харчування у вигляді супу з води і піску призвели до того, що Ольга Романівна різко втратила вагу і не могла працювати. Тому на два тижні її перевели на особливе харчування. Заледве встигла трішки поправитись, як знову відправили її на вирубку лісу.

Невдовзі нове випробування випало на долю Ольги Романівни: під час рубання дерева його половина впала на неї. Проте видно Господь ніколи її не покидав, бо Ольга Романівна залишилася жива і через два тижні, проведені в лазареті, знову повернулася до роботи.

Нарешті ліс вирубали і почалось прокладання залізничних шляхів. Тендітні дівочі плечі носили важкі рейки, по яким невдовзі почали курсувати потяги, а залізничне радіо прославляло братів-комсомольців, які “проклали” цю колію. І, мабуть, досі ніхто не знає, що зрошена вона дівочими сльозами, що текли від болю та безсилля.

Через деякий час Ольга Романівна стала безконвойною і останні дев’ять місяців каторги випасала коні.

На цьому далекому засланні Ольга Романівна познайомилася з хлопцем – Козіцьким Андрієм Михайловичем. Після звільнення 1 травня 1955 р. подалася з ним в Україну, а саме в село Гадинківці.

Як і десять років тому, буяв травень. Ольга Романівна їхала в чуже село з острахом, бо не знала як приймуть її рідні чоловіка. Та залишилася тут і п’ятдесят років прожила з Андрієм Михайловичем, який у 2007 р. відійшов у засвіти. Тут збудували хату, тут виростили дітей і внуків, а зараз Ольга Романівна тішиться правнуками, яких у неї є аж п’ятеро. «Ніколи не думала, що залишуся живою, а не те, щоб коли-небудь вийти заміж і дочекатися дітей», – розповідає старенька.

Можна з впевненістю сказати, що завдяки непохитній відданості своїм побратимам, завдяки твердій вірі в Боже милосердя, Ольга Романівна змогла перенести усі негаразди і назавжди залишиться однією з тих нескорених героїв та героїнь, якими ми пишаємося і перед якими складаємо низький-низький уклін.

Слава Україні! Героям слава!

Історію бабусі надала онука Ольги Романівни – Юлія Росовська

Богдан Келічавий
Працюю у сфері розвитку міст. У вільний час допомагаю Копичинецькій ОТГ. Люблю подорожувати світом, знайомлячись із міськими радами та їх представниками. Керуюсь кредо: думай глобально, дій локально.

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Чемпіону з Копичинець пот...

В березні цього року, ми писали про спортсменів з Копичинець, що захищають честь Копичинецької громади з пауерліфтингу (силовий вид спорту, коли спор...

Копичинецькі пауерліфтери...

Пауерліфтинг - це силовий вид спорту, коли спортсмен долає вагу. До нього входять три основні вправи: присідання зі штангою на плечах, жим штанги леж...

У Копичинцях смертельне Д...

Відділ комунікації поліції Тернопільської області повідомляє, що 24 липня 2019 року близько 18:30 водій невідомого автомобіля збив велосипедиста і з ...