У цьому місті вариться майже вся політична та культурна кухня України. Безперервний потік машин та людей, у якому кожен поспішає у своїх справах не звертаючи особливої уваги на навколишній світ. Модні тенденції переростають у пошук оригінальності та індивідуальності. Таке не побачиш ні у Львові, ні в Одесі.
Так сталося, що випало мені декілька вихідних, і тому вирішив я пристати на пропозицію друзів, відвідати їх у столиці нашої неньки-України, місті-герою – Києві. В когось він асоціюється з Хрещатиком та каштанами, в інших – з Дніпром та церковними соборами, а в когось – з тортом чи метро. Для мене ж, Київ – це мегаполіс, в якому, щоб дістатися з одного кінця в інший, потрібно потратити половину дня; це Майдан Незалежності, на якому проходила Помаранчева революція, (що не кажіть, а цікаві були часи) лишивши в моїй душі досить таки теплі спогади. Це місто, де можна добитися успіху, заробити грошей, а не бути щасливим. У ньому можна зустріти людей будь-якого кольору шкіри і не почути за день українського слова. Так, це Київ, інтернаціональний, гамірний та по своєму чарівний і захоплюючий.
Столиця зустріла мене туманом та холодом
Головна ялинка країни
На особливу культурну програму я не набивався, тому спочатку поїхав у гуртожиток нашого адміна Дьоми, який виявився на краю міста, причому між колійними лініям. Гуртожиток всередині охайний та спокійний (можливо, це він такий тільки у час сесії). Захопивши фотоапарат та скинувши зайвий багаж, ми подались у гідропарк, адже там, згідно програми, було освячення води та купання у зимовому Дніпрі найвищих персон держави. Ющенка з його пунктуальністю ми так і не дочекались, бо добряче змерзли, але на моржів подивились досхочу.
Освячення на Дніпрі. Як бачимо, у крижану воду опускались навіть малесенькі діти
Далі ми у метро поїхали на Хрещатик. Запах гуми та гул потягів мені знову нагадав про вищезгадані події 2004-2005рр. Прогулявшись по Майдані Незалежності та сфотографувавшись біля центральної ялинки України, ми подались на ковзанку, що на Софійській площі. Ця ковзанка останніми днями наробила стільки шуму. Ми переконались, що краще було місце для таких масових розваг зробити в іншому місці. Ну якось не дивиться Софія на фоні ковзанки… Далі ми попрямували на виставку фото-репродукцій відомих картин за участі знаменитостей, яка проходила у Народному домі. Не скажу, що сильно сподобалось (ну такий я вже прискіпливий), але похвали автор заслуговує. Деякі полотна виглядали дуже реалістичними та заставляли зупинитись. Ще дуже хотілось потрапити на виставу, але у театрі імені Івана Франка була прем’єра «Кайдашевої сім’ї», а враховуючи, що режисером був Б.Ступка, то зрозуміло, що квитків в касах вже не було. Інших театрів вже часу шукати не було, тому вирішив іти в кінотеатр, а точніше в "Кінопалац". Там якраз йшли покази досить драматичної та цікавої стрічки «Спокута».
Київ вечірній
Фонтан біля Театру ім. Івана Франка
На другий день ми знову вийшли в центр з непереборним бажанням покататися на льоду. Слава ковзанки на Софіївській площі росла не на жарт, тому квитки до самого вечора були вже продані. До того часу вже приєднався Пашко, і тому після деяких вагань, ми подались у розважальний комплекс «Більшовик». Льодова арена цього закладу напрочуд здивувала своїми розмірами та якістю послуг, хоча ціни також заставляти почухатись у голову. Година катання тут вартує 55 грн. Гарний лід, світломузика та спокійна атмосфера дозволяла розслабитись та досхочу накататися.
Ковзанка у "Більшовику"
Реставровані Золоті ворота
Вихідні підходили до завершення і тому потрібно було їхати назад у рідні Копичинці. На завершення ми сходили у фаст-фуд «Швидко». Його я згадав не випадково, бо в порівнянні з Макдональдсом та іншими забігайлівками Києва, тут досить смачно і недорого готують, а український інтер’єр надає йому особливого колориту.
Батьківщина 
От і все. Київ-Чернівці, в Копичинцях висадка. І ще, як розкажеш про свій уікенд старшому поколінню, почуєш: "Де таке ми колись бачили, щоб просто так, без потреби поїхати на вихідні в Київ, та збиралась копійочка до копійочки, на мотоцикл, на машину." Ага, сміюсь, на книжку, а тепер стоїте в чергах та проклинаєте владу. Ну що зробиш, не розуміють старші наших мандрівних, непосидющих характерів.
