Осінь настала, холодно стали. Студенти нікуди відпочивати не їдуть. Еге ж, закінчилась тепла пора і на сайті матеріалів у розділ «Мандри» істотно поменшало. Ще б пак, адже надворі осінь, а це – навчання, проблеми зі здоров’ям, незгоди у коханні та інші «приколи», які не дозволяють скинути увесь цей тягар з плечей та й податися десь на «гульки» чи якісь, так би мовити, «релякси». Катастрофічну нестачу вітамінів відпочинку має компенсувати ця стаття.
Під 16-и метровим Джуринським водоспадом
Так як до наступного літа далеко, а вільного місця на інформаційному просторі сайту ще вдосталь, то стукнуло в мою сиву (то від холоду вона, напевно, інеєм покрилась) написати про те, що реально залишило певний слід в життя. Веду мову про відпочинок, що назавжди закарбувався в пам’яті; про відпочинок, про який можна чи не щодня згадувати і милуватися в думках тими чи іншими словами, які лунали у подорожах, прокручувати епізоди подій, а ще краще кумедних ситуацій. Дуже добре, коли важливі моменти з подорожей зберігаються не лише у пам’яті, але й на якомусь інформаційному носії, типу відеофільму, фотознімках чи в оповіданні, занотованому в щоденнику. А ще краще, коли факти з перебігу подій «реляксу» дізнається багато людей, завдяки публікації на одному з кращих інформаційних сайтів 🙂 Так що, поїхали слухати, чи то пак читати «люксусово-реляксові» історії навколо червоного водоспаду, до якого мало не щороку приїжджають наші славні копичани. Що-що? Кажете, що ви не були в Червоногороді і не купалась під водоспадом? Я вам не вірю!
Під час приготування їжі
Село Нирків славне водоспадом та мальовничою природою. Але природа ця йому і не належить, бо є власністю насамперед отого польського, вже вимерлого містечка Червоногород. Зараз у цьому старому поселенні залишились людними тільки монастир, дитячий табір та… цвинтар. У підніжжі високої та широкої в діаметрі ями-містечка можна зустріти одиноку хатинку, практично без газу та електрики, в якій мешкає старенький дідусь. Він живе за рахунок того, що продає місцевим туристам поживне коров’яче молоко. Більше людей тут немає, усі живуть вище, у вже згадуваному селі Нирків, тому й подекуди цю місцевість називають не Червоноградом, а Нирків. Побутує серед туристів і назва Красне, яка взагалі немає ніякого відношення, але, можливо, через переклад з української Червногород і став Красногородом, а відтак, видозмінюючись з роками, і Красним.
Ввечері біля вогнища та за кружкою пахучої кави
Досить вже про історію, перейдемо тепер до природи. Як говорилось вже вище, туристичне збіговисько знаходиться у так званій ямі, яка може похвалитися густими дрімучими лісами, водоспадом, чистою джерельною водою, рибою і звісно, нами – любими туристами ))) Копичани їздять відпочивати на червоногородський водоспад вже не перший рік. Щодо мене, то востаннє побував там у 2005 році. Але перед тим довелось насолоджуватися щедротами природи цього поселення ще як мінімум тричі. Саме про туристичні мандрівки минулих часів піде мова в сьогоднішніх «Мандрах».
Школярам вирушати у подорож дозволялось лише за згодою батьків і при наявності старших осіб. У нашому випадку, охоронцями дітей виступили вчителька шкільної вчителька географії Федорович Руслана Василівна та працівник шкільної господарки пан Мар’ян Миколайович. Прізвища останнього, на жаль, не пам’ятаю.
Туристи, що прибули в Червоногород в 2003 році
З фотографій видно, що наша туристична група складалась з 20 осіб. Зараз, навіть, спробую усіх поіменно назвати. Це – Павло Ухач, Кравець Руслан, Скрабут Назар, Курейко Іра, Грабець Віктор, Пізьо Марія, Марак Наталя, Сметана Надя, Прокоп Оля, Дзюбак Оля, Дудик Богдан, Іванків Святослав, Пацюрко Володимир і його молодший брат Андрій, а також Полубєхін Роман, Клизуб Андрій, Легкун Ігор, Федорович Руслана Василівна, Мар’ян Миколайович та його син. Хто з них хто зображений на фотографії – розбирайтеся самі. Це склад тих туристів, що відвідали Червоне у 2003 році.
Перед відходом до місця призначення молоді туристи готувались заздалегідь. Збір продуктів, підготування необхідного спорядження та наметів, налаштування бойового духу. Останнього потрібно було найбільше, так як з поїзда, що їхав приблизно 2,5 години до місця призначення, нам довелось йти ще 10 кілометрів пішки!!! Це була не просто прогулянка, а таки каторга з рюкзаками на плечах, яких ми тягнули за собою. Правда, на пів дорозі ми зупинила вантажне авто, ЗІЛ здається, з водієм якого домовились підвезти наші речі до Ниркова.
У дизель-потязі туристи їхали 2, 5 години
Перейдемо тепер вже до самого Червоного. Водоспад, який знаходиться тут, носить назву Джуринський. Має він 16 м. висоти і є найвищим водоспадом у Тернопільській області. Ми щодня стояли під струмами води, котра добряче масажувала плечі. Сила води була настільки великою, що, здавалось, ось-ось не втримаєшся під водоспадом і підеш головою униз.
Ночували копичинецькі туристи у наметах: хлопці з хлопцями, дівчата з дівчатами. Інших варіантів не дозволяла система нагляду у складі Руслани Василівни і Мар’яна Миколайовича. Харчувались завдяки зготованій на вогні їжі та іншими запасами. На підтримання кухні нам вистачило 5 зрубаних сухих сосен. Ввечері ми сиділи біля вогню та наспівували пісень.
Детально описати подорож 2003 року зараз дуже складно, але можливо пригадати найцікавіше моменти. З них варті уваги таке: для утеплення нам потрібне було додаткове укриття, яке підстилалось під намет. Тому ми, вирішили полегшити собі пошуки та й викрали кілька снопів сіна в оздоровчого табору «Ромашка», що знаходився поруч. Звісно, після цього ми поплатися вибаченнями і частковим конфіскуванням сіна, але, повірте, процес викрадання був веселий. Крім цього цікавими моментами є пригоди з наступних років, 2004 і 2005 року. Але вони здебільшого стосуються того, про що варто не писати на публічному сайті.
Будемо сподіватися, що до літа час швидко промайне і ми зможе читати нові туристичні історії у розділі «Мандри».
