Тепліші за сонце,
Слова Твого серця.
Округле віконце,
Відчинені дверці.
Привітна і щира,
Красива й казкова.
Усім зичиш миру
Солодкою мовою.
Ти добра й ласкава,
Ти смутку не знаєш.
Гірка, наче кава,
Хоч чай полюбляєш.
Ти чиста як небо!
Як зорі яскрава!
Нічого не треба
Міняти, кохана!
Уста твої стиглі,
Як фрукти весняні,
І очі привітні,
Все манять і манять…
До мене все ближче,
Вже годі й терпіти.
З тобою чим швидше б
У рай полетіти…

Спонсор допису: Цікавитесь дорослими розвагами та веселощами? Цікавлять аксесуари? Завітайте у секс шоп

Усе іде, як має йти
І нам нічого не змінити.
У кожного свої святи.
Тебе я змушена любити.
Мені від долі не втекти
Не знаєш ти, що поза грою.
Дозволь тепер мені піти.
Я раз оглянусь за тобою.
Воно пройде. Потрібен час.
Усе поглине сірий простір.
Ну що ж, не звели долі нас.
Для тебе я – не ждання гостя.
Усе іде, як має йти
І ми могли би щось змінити.
Та вдячна я, що саме ти
Навчив по-справжньому любити.

Спонсор допису: Бажеєте здивувати ваших близьких? Купіть стопы little piggies і ви все зрозумієте

Там, де ти залишав сліди
Ховалося сонце за плечі
І зсохли очі від тої води
Якою вкривається вечір.

Той проміжок, що між серцями – пустий
І душі, мов привиди ходять.
Розгублено вечір ніч в хату впустив
Тепло перейшло в прохолоду.

Чомусь не важливо, що в нас є тавро,
Яке прирекло бути разом.
Бо ти – це грішник, що творить добро.
До тебе є потяг й відраза.

Не хочу від тебе нічого, лиш ще раз
Блукати руками в твоєму волоссі,
І пальцями слухати шовк темних хвиль
Можливо, потрібно багато зусиль?
Та я зроблю все, щоб мені довелося
Торкнутися ще раз душі твоїх хвиль.

Не хочу від тебе нічого, лищ ще раз
Затримати всесвіт в зіницях твоїх.
Лягти на їх дно і покритися мохом
Сльозою котитися срібним горохом.
І падати в руки, й летіти до ніг.
На дні двох озер покриватися мохом.

Не хочу від тебе нічого, лиш ще раз
Ввібрати у себе твої відчуття.
Дивуюся кожному вигину тіла,
О, як би я вивчити все це хотіла.
Тобі присвятивши себе та життя,
Лиш тільки отримати смак твого тіла…

Не знаю, о Боже, нічого не знаю.
Лишіть мене люди, ідіть в своїх справах.
Я просто собі лежу й засинаю
В високих, незайманих, зрошених травах.
Для щастя вам треба догнати сусіда
А потім по плану і ще й перегнати.
Та душі у вас вже давно інваліди.
На день без війни вам не тільки начхати.

Мені остогидлі всі ваші проблеми,
Які ви для себе самі відкупили.
Вам страшно, хоч день пережити окремо.
Вас гроші і заздрість давно засліпили.

НУ що вам ще люди від мене потрібно?
Ідіть собі з миром. Я вас не чіпаю.
До вас, я на щастя, зовсім не подібна.
Я просто у травах своїх засинаю.

Голубі дияволи розлили туман.
Сірі добрі янголи. Грудень наркоман.
Кожен день знущається, вечір утече
Листопад прощається: я не хочу ще.
І дерева топляться в білім молоці.
Сльози градом котяться на моїй щоці.
Сонце замоталося в павутинах хмар
Я одна зосталася серед цих примар.
І не маю совісті, бо серед зими
Роздяглася повністю. Грудень, обійми!

А зима знервується, це ж її роман.
Холодно цілується Грудень-наркоман…

Спонсор допису: Цікавитесь створенням та розробкою сайтів? Зверніть увагу на WordPress, це гнучка CMS

Спонсор допису: Бажаєте оформити власну квартиру на свій смак? Замовте дизайн интерьера цена вас приємно здивує

In paradisum deducant te angeli

Короткий день. Я знов не встигну вийти.
Я знов залишусь тут на довгий час.
Мені тепер цілком вже не цікаво: чий ти,
Бо я не вірю в себе, в тебе , в нас.
Спокійний пульс. Десь тридцять на хвилину.
Мені все рівно, вибач, повністю на все.
Та ти сидиш і плачеш як дитина
Ховаєш, схлипуючи сплакане лице.
Гримить. Гроза. А вікна в нас відкриті.
Так само, як і душі, чи не зовсім так?
І ти шукаєш, чим би мене вкрити,
Весь час питаєш: що болить і як?
Який це день? Я знов не встигну вмерти.
Чекатиму, приблизно, до наступної зими.
Я почуваюсь гордо, і мені так тепло
Під твоїми великими крильми.

Смерть зайшла у гості
В наш старенький дім
Я дивлюся на дії.
І тріскочуть кості
Кличе смерть: „Ходімо!”
Тут нема надії…
Смерть готує зброю
З спокоєм в очах
Я ковтаю сльози.
Сірою юрбою
В сірих небесах
Ангели та грози.

(моєму любому львівському гуртожитку)

Холодні сходи. Мокрі вікна.
І стукіт серця на весь світ.
Лежу й вдивляюся у стелю –
Мій зір притягує магніт.
Старі та порвані шпалери,
Закриті двері на замок,
Маленьке ехо у кімнаті
І цілий замок із думок.
Мені погано й зимно в ноги.
А за вікном танцює сніг.
Я хочу хліба і кагору,
Я хочу скаятись за гріх.
Я забуваю колір неба.
Я забуваю смак води.
Мій ангел, позабутий мною,
Ще трішки в мені посиди.
Я закриваю міцно очі
До втрати дихання мовчу,
Стараюсь вийти із нірвани
До світу Болю і Плачу

Спонсор допису: Любите подорожувати Україною та за кордоном? Замовте авиабилеты Симферополь за найкращими доступними цінами

Небо цементного кольору.
Збільшився радіус ока.
Я – у пошуках донора
Тільки бракує ще долара
До завершального кроку.

Подих весняної повені.
Завтра наступить сьогодні.
Руки мої наче сковані,
Залізом гарячим наповнені,
Сліпо пірнаю в безодню.

Сльози простерилізовані
Я лиш чекаю моменту
Роздуми паралізовані
Знаю, що будемо сховані –
Небо нас вкриє цементом.

Спонсор допису: блог Мой Мариуполь, это субъективное мнения автора о своем родном городе.