На Дністер!

Літо – пора відпусток. Хтось віддає перевагу морю, шоколадній засмазі та безтурботному лежанні на тапчані. Інші люблять гори, приємну свіжість гірських струмків та неповторні краєвиди. А ми літо почали з дещо екзотичного, але що раз популярнішого виду активного відпочинку – сплаву по р. Дністер.

Цій мандрівці ми завдячуємо туристичному клубу «Кристал», який організовує сплави по річкам Дністер, Чорний Черемош та ін. Для поїздки вистачає набрати групу хоча б на 1 катамаран. До речі про катамаран, а точніше туристичний катамаран. Це такий собі плавзасіб, який вирізняється з-поміж інших великою вантажопідйомністю, маневреністю, а головне – простотою керування. Складається із двох бананів, набитих повітрям, і з’єднаних між собою за допомогою деревяних чи алюмінієвих планок. Для зручності на них закріплюють ще сидіння для гребців, адже гребти повірте потрібно багато. Так за день насидишся на тому пінопласті, що ввечері навіть при великій втомі сидіти не хочеться. Найзручніше сплавлятися катамаранами 6-8 та 10-ти містними. Наш катамаран милував око не тільки яскравим забарвленням, а й синьо-жовтим стягом на щоглі, що придавало нашій мандрівці особливого колориту. Але при бажанні сплавлятися можна на будь-чому. Нам наприклад по шляху зустрічались групи на надувних і дерев’яних лодках, рафтах, спеціальних корабельних рятувальних плотах. Організатори ж за декілька минулих років бачили команди навіть на дитячих басейнах та конструкціях, які підтримувались мішками з пластмасовими пляшками, але як нам сказали, краще при виборі транспорту підходити професійно.

На воду ми зійшли біля с. Луки, що у Бучацькому районі. Туди нас підвіз бус, який крім нас віз ще 3 катамарани(інших 2 призначалися для групи з м. Києва). І ось наша мандрівка розпочалася. Гребли ми досить впевнено і завзято, в чому завдячуємо хорошій фіз. підготовці та набутій практиці у греблі при розвантаженні вагонів.
Як я вже зазначав, маршрут проходить мальовничим Дністровським каньйоном, який вирізняється стрімкими берегами, висотою 15-40м. та дикими островами по всій довжині сплаву. В перший день ми переганяли декілька груп, так як вийшли пізно. Саме більше запам’яталась команда з баяністом на борту. Ох і весело було їм, не вистачало тільки циркового медведя. А взагалі, кого не зустрічали – всі видавались дуже привітними та культурними, на що ми звичайно відповідали взаємністю.
В перший день ми відвідали руїни Раковецької фортеці. На жаль вціліла тільки головна вежа та частина муру, але це не помішало нам біля неї сфотографуватись.

Майже 5 годин греблі нас постійно проводжали поглядами чаплі, яких на Дністрі дуже багато. Ми навіть зустріли цілу колонію, яка до речі жила не в очереті, як ми привикли, а на деревах, щоправда останні скоріше від цього не в захваті, бо стоять майже білі від помету. Але виглядає це все в загальному навіть дуже прикольно. Пропливши близько 30 км., ми зупинились на ночівлю. місце було заздалегідь заплановане, і тішило насамперед тим, що недалеко була вода. Адже жарило за день просто нестерпно.

І так, ми прийнялись розбивати табір. Розкладання палаток, збирання хмизу, розведення вогню, встановлення центрального тену з синьо-жовтими прапорами проходило дуже швидко і завзято, бо незважаючи на втому всім хотілось нормально попоїсти. Ще одна практична порада: збираючись в таку подорож, обов’язково візьміть легкий, бажано білий одяг та панамку, бо половина табору так поопікалася, що спати вже не могла. Ввечері звичайно була дружня вечеря, співи до опівночі, ну і звичайно не обійшлось без 100 грам.
На наступний день ми прокинулись скоріше, щоб пропливти аж до самих Заліщик (55км). Інші ж групи сплавлялися тільки до с.Устечка, а це приблизно половина нашого шляху. На другий день мандрівки ми зупинялись на місці де за часів визвольної боротьби ОУН-УПА знаходились криївки з боєприпасами. Добратись до них можна було тільки спустившись із скель, чи по річці. Але нажаль, смерч який пройшов минулої осені повикорчовував могутні дуби і тому пройти визначними місцями було майже неможливо.
Але враження, які запам’ятались нам найбільше були ще попереду. Підходив час обіду. Ми минувши с.Устечко шукали поглядами галявину, де б можна було підкріпитися. Оку впав до вподоби зручний затінок під розлогою вербою на одному з островів. Із самого початку, коли ми підпливали, всі почули незрозумілий тріск на березі, але за мить він зник і ми списали почуте на якогось звірка чи пташку. Підтягнувши катамаран ми порозвалювались на березі і почали готуватись до трапези. І тут чуємо тріск поновився, і цього разу він був уже сильніший. Всі підвели голови вгору і побачили, що верба над нами починає помаленьку хилитись, а тріск виходить із розсохи, яка ділить півстолітнє дерево на дві частини. Ще секунда і дерево валиться на берег. Ми ще довго не могли отямитись і тому жваво обговорювали цей трапунок. Я навіть встиг зафіксувати момент падіння на фотоапарат, бо якраз збирався зробити знімок краєвиду.

Фоткою правда нікого не здивуєш, але історію все-таки підкріплює. Мораль цієї події така: стоянки, місця під палатки ні в якому разі не потрібно вибирати під деревами, особливо під старими чи тими які знаходяться близько до води. Десь близько півгодини потому, нижче по течії, ми бачили фігуру, яку поставили на місці загибелі туриста, на якого теж упала велика гілка, яка відламалась під час сильного вітру вночі. Можливо це співпадіння, а можливо і знак природи, яка застерігає, що таке недбале поводження, а часом і знущання (зустрічались по дорозі сміттярки, які звалювались прямо річку) безнаказано не проходять.

Також у другий день подорожі запам’ятались красивий міст, недалеко того самого Устечка, порогові уступи і багато-чого іншого, що в одній статті і не опишеш. Туди просто потрібно з’їздити кожному, адже мало хто догадується, що така велична краса знаходиться зовсім поруч. Потрібно лише знайти два дні часу, бажання, веселу компанію, та зекономити на пиві 200гр. А далі лягаєш на весла і на зустріч новим пригодам і новим відкриттям, в першу чергу для самого себе. Попутного вітру, панове!