Повсюди відчувається ніжний аромат весни. Саме вона огортає наші ще зовсім білі лиця своїм лагідним, але вже сміливим теплом. Дехто марить літом, відпочинком, але воно ще о-го-го де. А для любителів активного туризму розкажу про захоплююче, неповторне видовище, яке відкривається тільки справді відважним.
Мова піде про загадковий підземний світ печер. А саме про гіпсові лабіринти печери Млинки.
З довідки: – Печера "Млинки"(загальна довжина ходів сягає більше 27 км), відкрита в 1960 році. Знаходиться на Тернопільщині біля с.Залісся. Тут спостерігається протягом року стала температура – +11,0С, відносна вологість коливається в межах 84 -100%. Особливість “Млинків” в тому, що кожен район лабіринту є ніби відзеркаленням іншої печери, крім того, тут можна прокласти маршрути як для спелеологів – початківців, так і для спелеологів – професіоналів.
Для екскурсії крім провідника потрібно спеціальний одяг, або звичайний, бажано із цупкої тканини. Також обов’язковими є ліхтарик. Дуже зручно, якщо він закріплений на спеціальному шоломі, який як і комбінезони за зовсім невелику плату можна взяти напрокат у тих ж самих провідників-спелеологів.
Отож підходимо до печери. Прохід закритий міцними сталевими дверима. Різне буває. Розказує провідник на прізвисько «Доктор» (працює у районній лікарні), що декілька років назад, група студентів, розбивши замок, зайшла у печеру, але через незнання ходів, та й просто через непідготовленість швидко заблукали.
Справи зовсім пішли кепсько, коли розрядились акумулятори ліхтариків. Добре що місцеві жителі бачили їх, коли вони прямували до підземної пастки, тому визвали рятівників із чортківського спелео-клубу «Кристал». Пошуки тривали всього півгодини і всіх туристів-невдах було знайдено. Якби їх ніхто не помітив, то в кращому випадку просиділи би декілька днів у цілковитій темряві до приходу чергової екскурсії, а в гіршому порозбивались у стрімких ущелинах, глибина яких складає інколи декілька десятка метрів. Прямо сценарій до фільму «Штольня-2».
Відкривши двері заходимо у центральний грот. Тут як і у всій печері панує гнітючий повний морок. Від світла ліхтарів заворушились кажани. Одного навіть пощастило сфотографувати. Посередині стоїть кам’яний стіл. Інший провідник «Павук» (в клубі кожний має своє прізвисько) хвалиться, що у цьому гроті вже декілька літ підряд святкує з друзями по захопленню Новий Рік. Не рідко тут відбуваються різноманітні зустрічі, дні народження. Далі нас розбили на дві групи. Одну бере під опіку «Павук», іншу в якій був і я – «Доктор». Дійшовши до краю гроту провідник показує нам на невелику нору під ногами, і зі словами – «тут починається наша мандрівка» заповзає в нору.
Ми не дуже впевнено, але один за одним спускаємось за ним. Трохи пізніше вияснилось, що троє, серед яких був і хлопець побоялись податись на зустріч з підземним царством. А країна Аїда не розчарувала. Шлях наш щораз переривався то різкими спусками у вигляді дитячих гірок, то небезпечними ущелинами, схожими на пащі величезних страховищ. Час від часу зустрічались розширення у вигляді великих зал з феєрично-прекрасними сталактитами та сталагмітами, різнобарвними коралами та камінням. Побували ми і у казковій кімнаті, де було близько десятка виліплених із глини різноманітних мультяшних героїв та невеликих споруд. Час від часу хтось застрягав у особливо вузьких місцях, раз-по-раз вчувався шум паралельної групи. Інколи дивом-давались, як такий з вигляду огрядний чоловік, як наш «Доктор», швидко просувається здавалось непрохідними уступами, але це нас тільки підбадьорювало і додавало сміливості. Але на жаль мандрівка наша закінчилась. Вийшли ми у тому самому гроті, але вже з іншої сторони. Після висловленої подяки з нашої сторони, провідники запросили нас приїжджати знову-і-знову, обіцяючи показати ще захоплюючі місця ніж ті які побачили ми. А ще розказував, що інколи збирають групи, які складаються із більш підготовлених людей, які спускаються під землю на 2-3 доби. Це не дивно, адже довжина розвіданих шляхів складає 20 км, а наприклад 5 км від центрального гроту, знаходяться підземні озера невимовної красоти, я яких можна навіть скупатись. Але до них потрібно пробиратись цілий день, і то групою з більш підготовлених і досвідчених любителів-спелеологів.
На кінець скажу, що доїхати до Млинків зовсім неважко. Якщо виїжджати з Копичинець то перед Чортковом на кольці повертаємо в сторону смт. Заводське проїжджаємо селище, село Шманьківчики і якщо бути уважним можна помітити з правої сторони знак – Залісся-2км. У селі є навіть хатина, де можна маючи спальні мішки переночувати.
Наш автобус плавно віддалявся від казкової підземної країни, повертаючи нас у реальність. А в голові ще довго кружляли спогади, цих небачених, захоплюючих країв.
