Вже вкотре на сайті міста нещадно знищується публікація. Причина: відверте незадоволення осіб, про яких, власне, і йде мова у статтях, а також крихкий характер самих авторів, що, побоюючись підсвідомих факторів, відмовляються від своїх слів. Втім, чи вихід просто-напросто зняти матеріал, якщо ж він до того таки мав місце на існування? Такий стан речей заставив нас всіх взятися до спільної розмови про свободу слова як на нашому інформаційному ресурсі, так і загалом в українській журналістиці.
Отож, почнімо з фактора, що вплинув на створення цієї коротенької аналітичної статті. Вчора, 28 червня, о 6 ранку на сайті міста з’явилась публікація під назвою «Миритися зі свавіллям я більше не хочу… », де вчителька однієї із шкіл висловлює своє відверте незадоволення щодо принизливого ставлення до неї з боку директора і заступника з виховної роботи цього ж навчального закладу (імена не називаю з етичних міркувань). До цього автор-вчителька додає, що завдяки її плідній роботі вдалось зорганізувати в місті великомасштабну молодіжно-учнівську акцію, яку, на жаль, вищі представники згаданої у статті школи сприйняли негативно та ще й зганьбили перед загалом учнів організаторку. Стаття вчителя-автора, зміст якої (на превеликий жаль, за бажанням авторки ми не можемо оприлюднити знову статтю) не перешкоджав можливості бути опублікованим згідно зі ст. 34 Конституції України, де мовиться про те, що кожен громадянин України має право на вільне висловлення думок як в усній, так і в письмовій формі, а також вільне розповсюдження їх; а за перешкоджання свободі слова особи порушник притягується до відповідальності. Тож, керуючись цими принципами, редакція прийняла за належне опублікувати дану статтю, але проіснувала вона недовго.
Приблизно о-пів на п’яту за денним часом я отримав дзвінок на мобільний від представників шкільного колективу з проханням негайно зняти публікацію. Почувши жваві крики, які долинали у слухавку з, видно, гамірного обговорення скандалу, я спокійним тоном і виважено, а також керуючись досвідом, адже дзвонять не вперше, відповів, що, мовляв, стаття згідно закону мала право на існування, знімати без згоди автора не буду, а у разі, якщо у незадоволеної сторони (себто вчительського колективу) є бажання оскаржити зміст статті, то прошу зробити це у письмовій формі на сайті, а мені у таких питання прохання не телефонувати на особистий номер. Про це ми постійно нагадуємо у внизу головної сторінки сайту, що листування та обговорення матеріалів ведеться винятково в межах інформаційного ресурсу, а прямі дзвінки до головного редактора чи технічного редактора можливі лише з організаційних питань. В принципі, так би все й залишилось, якби через півгодини не подзвонила сама авторка і попросила таки зняти публікацію. Звісно, ми послухались і чемно виконали прохання. Але вкотре знявши публікацію, виникає питання: чи правильно це? Адже таке маніпулювання сторінками нашого ресурсу в певній мірі підриває наш авторитет.
Наші читачі знають, що інформаційно-розважальний сайт kopychyntsi.com.ua створено у серпні 2006 року і з того часу позиціонує себе як об’єктивний, чесний, справедливий, новітній і неповторний досі ресурс. Визначаючи попередньо політику редакції, ми ставили за мету запропонувати безперешкодну і безоплатну допомогу людям. Тамування інформаційної спраги у локальному та ширшому вимірі, роз’яснення нами прихованих суто з вигідних міркувань інших відомостей, факти, фоторепортажі, а також інформація культурно-розважального характеру за останні три роки стали невід’ємною часткою тих 10 тисяч людей, які щомісяця заходять на сайт. Ще б пак, адже проект kopychyntsi.com.ua діє на ентузіазмі багатьох молодих, старших, а то й школярів. Безкорисливість їх проявляється у щоденному по можливості інформуванні тисячі людей, зокрема емігрантів, для яких новини з рідного міста є конче необхідними, як вода для спраглого у пустині. Авторитет у певній мірі завойовано, і це тільки початок, ми ж тільки розвиваємось!
Завдання kopychytsi.com.ua також першочергово полягало у вдосконаленні журналістики загалом, а зокрема регіональної, яка була і є зараз на дуже низькому рівні (не хочу наводити назв газет, але, якщо бути уважним читачем, ви усе самі зрозумієте). Головне прагнення нашого колективу – це писати так, як воно є насправді, не перекручуючи факти і не підлягати під чийсь вплив, чи то позитивний, чи то негативний. Об’єктивність і незалежність тут передусім. Метафорично говорячи, ми хочемо, аби наші статті за своїм призначенням перед Богом, були чисті, як сльоза. Також ми хочемо навчити читача, що «статті-хорошистки», де не вміють-не хочуть вказувати недоліки, є насправді обманом. Скільки ж прикладів, коли трапляється якась неприємна для організаторів-винуватців-учасників подія, яка зачіпає їх, а у пресі ані слова. Як приклад, про те, що у Гусятині на фестивалі проламана сцена могла зашкодити життю дітей-конкурсантів, не написала жодна (!) газета. Правду оприлюднили тільки ми, бо вважаємо, що від людей таємниць, а тим паче таких, не має бути! Шкода, що журналісти дозволяють собі обманювати вірного читача, який купує ту ґазету, слухає радіо чи дивиться телевізор з почуттям піднесеності і небесного задоволення. Бідні ті новинарі, які думають, що це їх ефект. Просто так влаштований світ. Ми усі спраглі інформацією (недарма ж чутки такі популярні).
Повертаючись до вчорашньої вже не живої статті, дух і зміст якої витає досі в повітрі й витатиме, поки не настане рай на землі, мусимо визначити кінцеву долю таких публікацій, які безумовно виникатимуть у майбутньому. Не відмовляючи вільним авторам, авторам з народу, у можливості бути почутим серед чисельної аудиторії, ми не припиняємо публікувати їх думки, коментарі, статті тощо. Утім, вкотре нагадуємо, що за зміст публікації несе відповідальність автор, а редакція за її долю не відповідає. Якщо ж у разі, як це вчора сталося, автор хоче зняти публікацію, ми просимо у письмовому порядку надіслати запит на сайт міста, а також написати пояснювальну інформаційну записку, де автор чітко висловлює мотивацію свого вчинку. Це записка буде опублікована на сайті. Якщо ж такої записки не буде, матеріал покірно чекатиме її 🙂
Втім, це тільки така моя думка. Адже цей каламбур з ланцюжка «я хочу-я не хочу-не треба-публікуйте-зніміть статтю-пашко, люди обурені» нам, а зокрема мені, до кінця світу не потрібні. Хочете говорити – говоріть, не мовчіть! Ми даємо можливість, бо так і має бути в світі! А як зробили дурницю, то й умійте загладити її.
Звісно, ця тема потребує ширшого обговорення, і такою куцою статтею тут не обійтись, а більша за обсягом стаття просто не читабельна.
Пропоную активно долучатися у коментарях чи створювати відповідну тему стосовно свободи слова на форумі.
ПС. Прохання авторки статті «Миритися зі свавіллям я більше не хочу… » надіслати на пошту сайту пояснювальний матеріал, на яких підставах вона зняла публікацію.
