Сьогоднішній зимовий день порадував нас ще сильнішим морозом, аніж вчора. Ранок, готуємо сани для операції «Копичинецькі єті». На позначці градусника – 12 нижче нуля. Холодно. Мало хто наважується виходити надвір, тільки найсміливіші беруть в руки сани і йдуть на стрільницю.
Як «снігові люди», також тепло одягаємося (щоправда в одяг, а не як єті – в шерсть:). Прийшли на місце зустрічі о 13.55 год., тобто на 5 хвилин раніше. Щоб не гаяти часу, випробували сани вже на початку дороги, яка веде до Меморіалу борцям за волю України. Тут, звісно, не такі гірки, що чекають нас через деякий час, але посміятися і прокататися також можна непогано. «Поки усі прийдуть, то я вже тут голову зламаю, а не на стрільниці», – розпочав жартівливу мандрівку копичинецьких єті Руля.
Перший "єті" випробовує трасу. Мало не врізався в дерево
Руля та Іра на вершині гірки
Коли, нарешті, усі зібрались, прямуємо до гірки. Вона знаходиться за 100 метрів ліворуч від Меморіалу. Сама гірка має також близько 100 метрів у довжину. По обидві боки траси дерева, це вимагало кататися вправно і обережно. На своєму маршруті гірка налічує три височенних трампліни та глибоченьку яму на фініші. Зрештою, дальше ями заїхати важко 🙂 Хоча, навіть таке вдавалось Рулі, котрий просто несамовито спускався з гірки і так само шалено перелітав через яму, точніше, вилітав з неї 🙂 До кінця катання яма суттєво змінила ширину і глибину завдяки нашим саням і старанням 🙂
Отаке ми зробили з ями 🙂
А чим це не сноуборд?
Протягом однієї морозяної годинки, ми, як писав раніше Дьома, і справді зарядилися настроєм на всі Різдвяні свята. Жодної хвилини не сумували, а було чути лише щасливий сміх і регіт від смішних ситуацій на трасі для саней. Хтось падав, хтось не міг іти по гірці вгору, а хтось, а саме Іра, пробувала кататися на культовому чорному пакеті від фірми «ВОSS» 🙂
Кататися спершу на крутій гірці було страшно, адже здавалось, що через ті трампліни можна було зламати не одну ногу і не одне ребро (шановні батьки, перевірено – кататися безпечно:)). Тож, як ви прочитали щойно у дужках, нічого страшного в «екстремальних санках» немає. У нас всі повернулися живі і здорові, хоч і почасти перевертались у карколомних падіннях, вдарялися головою і врізалися в дерева, яких тут повно і то не дивно, бо ж ліс 🙂 Ефектно влетів у дерево Дьома, мало не обнявшись з грабом навіки 🙂 Також маленька біда спіткала Апельсинку, котра не розрахувала гальмівну швидкість чоботями і позбулася одного каблука 🙂
Дьома "поцілувався" з деревом
Дівчата вирушають у нелегку подорож донизу…
Але мандрівка довго не тривала 🙂
Через мороз з ладу почала виходити фототехніка, батарейки моментально розрядилися. А також через мою необережність Руля мало не розтоптав саньми маленьку, вже неробочу на сьогодні, мою «мильничку» Olympus C-170. Шкода, якби ми повернулись без фотографій… Тоді до рук взяв телефон Софки, але й той почав «глючити» 🙂 На щастя, нормальна камера була у Рулі, яким і зроблено більшість світлин, а також відео, яке згодом буде завантажено у Відеоархів.
Дружній "паровозик" із копичинецьких єті
Повертаємося щасливі додому
Хоч надворі й холодно, але весела компанія та спільні цікаві ідеї не дадуть замерзнути. Могли б кататися і довше, та вдома всіх чекали передріздвяні порядки та приготування пляцків 🙂 З прийдешнім Різдвом Христовим! Веселіться 🙂
