Олександр Бульбін: «Якщо не шкодувати себе – ти всього доб’єшся»

Ще маленьким бігав вулицями рідного Скалата у футболці Андрія Шевченка, копаючи перед себе м’ячика. Беззаперечно закохується у футбол. Заради розвитку кар’єри переїжджає у Копичинці, де грає за місцеву ФК «Надія». Стає капітаном команди. Допомагає прославитися нашому місту. І це, як йому, та й всім футболістам ФК «Надія», повністю вдалося.

Олександр Бульбін – молодий, талановитий футболіст, який народився з м’ячем у ногах. З дитинства всі його думки тим чи іншим чином стосуються цієї популярної гри. Проте, окрім футболу Сашко має час і здібності до навчання. Закінчивши на відмінно Копичинецьку ЗОШ №2, їде у Київ, де вступає в Національний Університет Харчових Технології (НУХТ). Грає за університетську команду.

Сьогодні ж ми говоримо з Олександром про футбол, про ФК «Надію» і його участь у розвитку команди:

Які життєві фактори наштовхнули тебе зайнятися професійно футболом?

Одним фактором можна вважати те, що в дитинстві моєю улюбленою іграшкою був саме футбольний м’яч. Інший фактор – зайнятися футболом змусила чітка позиція мого тата. Батько свого часу теж грав у футбол, але, на превеликий жаль, в досить молодому віці через травму змушений залишити футбол, але не сам футбол – з того часу він більше часу приділяє тренуванню молодшого покоління.

У командах я почав грати ще у своєму рідному Скалаті. Згодом, у шостому класі, я переїхав навчатися і жити в Копичинці.

Сашко Бульбін і його найближчий друг – м’яч

Розкажи як розвивалась кар’єра у Копичинцях?

Починаючи з шостого класу було нас 30 гравців. До кінця навчання вже налічувалось близько 20. Перша гра відбулась в Чернівцях. Програли, але не пам’ятаю з яким рахунком. Тривалий час нам не вдавалось себе проявити. Утім, час настав. Переломним моментом став турнір у м. Нетішин, де ми взяли перше місце (було це вкінці восьмого класу).

Наприкінці восьмого класу ми їздили у Францію. Виграли обидва поєдинки. Вражень від поїздки словами й не передати! Просто чудово!

Ще ми дійшли до плей-офф у фінал Українського ліги, але поступились команді Мирона Маркевича з Винників. Останній рік був найуспішнішим – вибороли друге місце в Україні у першій лізі ДЮФЛ. На фінальній у грі у Києві, на жаль, поступились…

На тренуванні ФК “Надія”

Сашко, а що там за скандал був в Києві на фіналі? Кажуть, що вас отруїли в готелі, відтак ви не змогли грати?

Та не знаю, чи то отруїли… Знаю точно, що, повечерявши, вночі захворіло одразу 6 гравців. І потім з температурою показати себе на повну на вдалося. Шкода, що виграючи від початку матчу з рахунком 1:0, ми пропустили наприкінці і поступилися в серії післяматчевих пенальті.

У Копичинцях ФК «Надія» жила у проборстві церкви св. Миколая. Цікаво, а як за вами доглядали там, хто це робив, чи мали можливість на вільний час?

В нас було три виховательки, які за нами доглядали, і дві куховарки – їли, коли хотіли. З хорошими очима просили щось перекусити. Гарно, добре наїдалася. Не було такого, щоб ми ходили голодні. О 12 годині ночі був відбій. Режим був не надто різкий. Звісно, ми не позволяли собі робити якісь пакості. Що цікаво, зараз, коли я приїжджаю в Копита, то ночую там. Приймають, як свого рідного, ніби й не виїжджав звідти.

Перед грою капітан ФК “Надія” знайомиться з умовами

Коли обирав футбол, не страшила можливість отримати травму?

Я переконував маму, що все буде добре. Якщо я пішов по цьому, я мушу цим займатися. Я сказав мамі, що може все у мене просити, але футбол. Мама просила вчитися. Раніше думав, що воно мені не треба. Але нічого, наука до зла ніколи не доведе. Якщо не шкодувати себе – ти всього доб’єшся.

Наскільки ти сам оцінюєш свій внесок у досягнення ФК «Надії», адже в останні роки ти був капітаном команди?

Думаю, тут оцінювати мають наші вболівальники. А щодо капітана я й не пам’ятаю як це трапилось. Спочатку капітанами по черзі були Віталій Троян і Ярослав Шпікула, а як мене обирали чи то просто тренер назначив – я щось не пригадую.

Ну але ж ти справлявся з обов’язками капітана?

Я старався! Що на полі, то й поза ним (сміється. – Авт.)

Погляд у світле майбутнє

Як часто ти забивав, будучи гравцем ФК «Надії», і як часто забиваєш зараз, граючи за університетську команду?

О, це хороше запитання =) У Копичинцях я грав нападником. Забивав, відповідно, доволі часто. За останній сезон вдвох з Романом Клаком ми забили більше 30 голів. Це неймовірно хороший результат. Ну а в Києві граю на позиції центрального хавбека. На жаль, забиваю дуже мало. Але й завдання переді мною тепер інше: не я маю забити, а дати зробити це партнерам по команді. Тим паче, новий колектив, потрібно облаштуватися, пройти своєрідну адаптацію. Хоча, я вже досить таки непогано влився у команду, знайшов собі нових друзів, з якими помаленьку йдемо до мети! 🙂

Університеться команда (НУХТ, м. Київ). (на фото Сашко в нижньому ряду, по центру з м’ячем)

Тобто ти виконуєш роль такого собі Крістіану Роналду?

Але ж Роналду забиває!!! Ні, я граю скоріше за Пірло. Дуже цікаво роздавати паси.

До речі, а на якого футболіста рівняєшся?

На того ж Крістіану Роналду. Я намагаюся переймати його техніку та досвід. Особливо уважно стежу за іграми, з яких і почерпаю корисну спортивну інформацію. З інших футболістів подобаються можливості Джерарда, провідного гравця збірної Англії та ФК «Ліверпуль». А з українських, гм, навіть не знаю, мабуть, все-таки, Мілевський. Не тому, що дівчата на нього моляться. А тому, що у нападника київського «Динамо» потужний корпус, тож у нападі він дуже добре тримає м’яч і без проблем продирається крізь захисників. Правда, у нього замало швидкості.

Хотів би грати за кордоном?

Зараз багато залежить від зв’язків. Від футбольних агентів, які могли б направити у певну команду на проби.

Скажи, а чи можливо у твоєму віці без зайвих привілегій, а суто з таланту потрапити в один з провідних футбольних клубів України?

Річ у тім, що в Україні дуже просто робиться футбол. Мені самому відомо, як підробляють «липові» документи. Задля того, щоб гравці основного складу могли грати за другу команду клубу, виготовляються документи з вписаним віком на 3-4 роки молодше. Шкода, що така практика існує і в дитячій юнацькій лізі, де вже далеко не діти граються у футбол.

Звісно, можуть прийняти у відому команду суто з навичок. Якщо проявити себе з найкращої сторони – то на оглядинах можна пройти. Головне, аби тебе постійно бачили на полі.

У Києві на вул. Хрещатик

А футболки колекціонуєш?

Ніколи не колекціонував футболки. В дитинстві мав таке захоплення, але батько був проти, адже всі виготовлялися здебільшого з неякісного матеріалу. На першій моїй футболці писало прізвище Андрія Шевченка. Саме тоді він був на піку своєї слави. Та й мені подобалася його гра. Зараз лояльно ставлюся до всіх футболістів. Раніше дивився оком вболівальника, а зараз дивлюся для того, щоб взяти щось для себе.

Футбольних забобон притримуєшся?

Ні, ніколи. Хіба раніше в Копичинцях виривали трошки трави і кидали через плече, і робили знак хреста. Це хоч не обов’язковий атрибут, а для мене це було неодмінним рухом.

Чи є в тебе особливий рух святкування забитого голу?

Не було. Та й ніколи не думав про це. Найпростіше – це привітання гравців. Сальто я не робитиму – не хочу зламати хребет 🙂

Досьє:

ПІБ: Бульбін Олександр Володимирович
Дата народження: 16.05.1991
Місце народження: м. Скалат, Тернопільська обл..
Статус: студент НУХТ (м. Київ)
Грає за університетську команду у футбол.
Імпонує стиль команди – «Барселона».
Ударна нога – права, але й лівою працює непогано
Номер – 7.

Склад ФК «Надія» (1991 р. н.). Капітан команди – Бульбін О. В.