Це особливий день в році. День скорботи та жалю. Ідучи до плащаниці (яку виносять в цей день, як символ того, що Ісуса було вбито та покладено до гробу), відчуваєш, що навіть сама природа та й люди інші в цей день. В центрі міста на диво тихо, не лунає жодної музики з автівок, а поодинокі люди, які прогулюються містом, не надто радісні і веселі.
Це один день в році, коли не відправляється Служба Божа, найскорботніший день для всіх християн східного обряду, день, коли вбили Бога.
У всіх трьох храмах східного обряду нашого міста виставлено плащаницю. Храми будуть відкриті фактично весь день, щоб люди змогли вклонитись вбитому Ісусу, котрий через 3 дні, у неділю воскресне.
Храми відкриті навіть вночі
Варта Божого гробу – молоді хлопці та дівчата
Незважаючи на вечір у храмі людно
На згадку про наказ Пілата поставити біля Божого гробу варту у храмах існує певна традиція. В Тернополі біля плащаниці стоять пластуни, у нас це просто молоді хлопці та дівчата у національних строях (у церкві св. Миколая). Раніше стояли соколи, проте зараз з певних причин вже не стоять.
Відвідавши храм, дійсно відчуваєш певний жаль в душі. Незважаючи на досить пізній час мого відвідання церкви, тут все-таки людно. Мабуть, пам’ятає ще український народ, що Ісус вмер і за нього.
Ось дещо з історії та традицій цього дня.
Віруючі люди в цей день нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви. Повернувшись з церкви, родина звичайно сідає за стіл обідати. Обід у Страсну п’ятницю – пісний, навіть риби їсти в цей день не можна. Здебільшого обходяться городиною: капустою, картоплею, огірками.
Ні шити, ні прясти в Страсну п’ятницю не можна. Великий гріх рубати дрова або що-небудь тесати сокирою. Колись наші господині в селах робили в цей день дві роботи: пекли паски (зазвичай це і робили саме у Страсну п’ятницю) та садили капусту – вважалося, що це робити можна, не гріх. За народнім віруванням, в Страсну п’ятницю не можна співати – гріх.
