Горрррри!!!

-

Ех Карпати! Писано-переписано, а дійсної краси передати словами неможливо. Їх потрібно бачити, відчувати, вдихати та дурманіти. Велич гір, свіжість повітря, життєдайність джерельних струмків, колорит місцевих жителів. Як тішилась душа, коли все-таки вдалося організувати таку очікувану мандрівку.

     Подорожі передувала скупівля необхідного спорядження, окреслення маршруту та збір відчайдух-романтиків, яким не жаль свого горба та звичайно ніг. З бажаючими аншлагу не вийшло, а може цей на добре, бо з різних причин: штурмове попередження, поселення в гуртожиток, робота та ін., відважних виявилось тільки троє.

Пам’ятний камінь на початку хребта в с.Ясіня

Полонина Щиса

     Маршрут наш полягав із станції с.Ясиня Закарпатської обл., далі на Петрос через Полонину Щиса, із Петроса, чи пак Пятроса на Говерлу а далі по чорногорському хребту до г.Туркул та оз. Несамовите. Звідти на Ворохту і додому. На маршрут протяжністю 55-60км. ми виділили 4 дні. Описувати шлях не буду, лише відмічу те, що найбільше запам’яталось.

Затяжний схід по схилу Петроcа

Нарешті вершина

     В перший день радувала привітність місцевих аборигенів, хоча в подальшому ми зрозуміли, що стежки на які вони нас спрямовували, далеченько відходять від найкоротшого маршруту. Але завдяки цьому ми змогли більше побачити красивих місць тай заодно підтренувати спину та ноги . Спати прийшлося недалеко від полонини із цікавою назвою Щиса, у чарівному лісі, на мохові перині. Правда намет довелось розмістити під нахилом, що вилилося у кучкуванні тіл в одній стороні, на що жалітися не приходилось, бо як виявилось ночі у горах досить холодні.

Вид з Петроса на Чорногорський хребет

На привалі

Нічна варта не спить, все-таки "двоєчка"

Фото біля відновленого тризубця

Велична Говерла

Гайда по коням!!! 🙂

     Після першої ночівлі ми зрозуміли що перебрали із харчами, тому із щедрістю місцевим птахам було подаровано 2 буханки хліба. Шлях на Петрос був досить важкий, все-таки 2020м.н.р.м. Час від часу нам зустрічались пастухи-музиканти, які грою на сопілці вміло керували своїм чадом. Дьома думаю не забуде екстрім-спуск по воду, з якого він вернувся ледь теплим. Радості не було меж, коли ми все-таки досягли вершини. Ночували ми у сідловині між Петросом і Говерлою, там же познайомились із хорошими людьми із Надвірної, з якими до речі зустрілись ще на Унежі. На другий день був схід на людну Говерлу, далі по Чорногорському хребті на оз.Несамовите. Шлях милував око красивими краєвидами, біля г.Брескул зустріли привітний табун коней, які ходили собі без нагляду і тішили туристів. Цікавий факт, що іноземців ми зустрічали набагато частіше ніж українців: французи, чехи, німці, україномовні американці, поляки. З останніми на ночівлі на оз.Несамовите поділилися ще одним буханцем, на що ті з усмішкою повіли «бардзо дзенькуєм». Гірське озеро прохолодою вдихнуло нам нові сили для подорожей, але нажаль казка закінчувалася. З гір спускалися з неохотою, а перші в свою чергу вперто не хотіли нас відпускати. То плутали вузлом стежки, то заводили у болота. Через це до кінцевого пункту ми добрели із запізненням, і навіть втратили надію, що встигнемо у Франківську на поїзд. Але світ не без добрих людей, і тому нам пощастило наздогнати поїзд у Коломиї. Звідки ми замучені але безмежно задоволені поїхали додому.
     Їдьте в Карпати, любіть їх, це наша земля і ми нею повинні безмежно гордитися!

Купі-купі в оз. Несамовитому

Ми ще обов’язково повернемося

Попередня статтяОгляд районної преси за серпень
Наступна статтяПропоную роботу!

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

У Копичинцях смертельне Д...

Відділ комунікації поліції Тернопільської області повідомляє, що 24 липня 2019 року близько 18:30 водій невідомого автомобіля збив велосипедиста і з ...

Як голосувала Копичинецьк...

21 липня 2019 року відбулись позачергові вибори у Верховну Раду України. До вашої уваги результати виборів у нашій громаді по багатомандатному та одн...

Копичинецька ОТГ через 10...

Найвища точка громади сягає 400 метрів. Найнижча - 280 метрів.