Діти – квіти життя

Вчорашній перегляд короткометражних фільмів на тему „Діти – квіти життя” приємно здивував. Побільше б таких фільмів. Соціальна тема, яку зачепили 7 режисерів зі світовим іменем, є актуальною проблемою сьогодення. Біди, аборти, СНІД, війна, життя без дому, покинення дітей, самогубства. Кожен з цих пунктів присутній у фільмах, що склали єдину кінострічку „Мої невидимі діти”. Як відомо з наведених титрів, фільм транслюється по усьому світі за сприяння ЮНІСЕФ і кошти від прокату надійдуть на допомогу дітям.

 

Вчора, хоч і за несприятливих погодніх умов та відсутністю отеплення у кінотеатрі, у залі зібралась таки чисельна маса шанувальників кіно. Такі фільми слід дивитися уважно та при повній тиші. А тиша, в свою чергу, залежить від цікавості самого фільму для ширшої аудиторії. Як на мене, то найбільш увага була прикута до фільму „Blue gipsy” Еміра Кустуріци та цікавої історії від японського режисера Джона Ву (John Woo).

 

Перший розповідає про складне життя тюремного чехословацького хлопчика-перукаря, який от-от вийде зі стін в’язниці. Повертатись малий не бажає, бо там, на волі, його знову чекають навмисні грабунки та часті побої від батька-цигана, що звик розбивати надпиту пляшку спиртного до голови хлопця. Батькам-циганам завдяки „спритності рук” вдається заманити малого на свободу і одразу заставляють пограбувати авто. Хлопець спершу вагається, але після чергового удару пляшкою, знову виконує таку важливу для батька місію. Сюжет закінчується тим, що малий, утікаючи від правоохоронців, з допомоги високих вил перескакує через стіну прямісінько на територію в’язниці. Там йому буде добре. Фільм, як бачите, не комедійний, та дрібні вставки відомого режисера розбавили сірість наболілої проблеми.

 

Інший фільм – неймовірна робота японського режисера Джона Ву (John Woo). Саме під час перегляду останньої стрічки зал мовчки  та зі слізьми на очах спостерігав за подіями. У фільмі переплелись дві сюжетні лінії.

Перша: історія заможної родини. У маленької дівчинки є все для матеріального блага, але її батьки розлучаються. Мама не витримує і намагається вчинити самогубство, але…

Друга: старенький бомж знаходить маленьку дівчинку на смітнику. Протягом шести років виховує її і старається направити до школи. Але для цього, звісно потрібні гроші. Мала працює з дідусем на базарах та смітниках до тих пір, поки опікун дитини не гине в аварії. З того часу дівчині доводиться працювати вуличним продавцем квітів…

Та головним персонажем, чи, навіть, об’єктом твору є лялька. Заможна дитина викидає ляльку на смітник, адже ніщо не може замінити справжнього щастя – родини. Натомість бідна японська дівчинка підбирає цю зламану ляльку і робить з неї справжню красу.

Розв’язка фільму проявляється у зустрічі обох дівчат, дарунок від бідної багатій, усмішки, біль на лиці, та ж сама лялька… Це поєднання різних долей і є неповторним змістом фільму.

В результаті мама не чинить самогубство, таким чином даруючи повноцінне життя дівчинці, а бідна дитина іде в школу, де за нею слідкує образ старенького бездомного дідуся.

 

Усі фільми надзвичайно хороші. І їх варто подивитися.