Причому тут причому
Я тихо ставлю збоку кому
Знак запитання у кінці
Сльоза скотилась по щоці 🙂
Такий то я поцмодерніст
Я вищий від Штика на зріст
Я маю гралі і Копита
Щоб не була тарілка бита.
Хто краще вміє тут кричати?
Хай йде назад додому спати!
Я маю файний телефон
Він голосний як грамофон
Рингтони вмію я включать
Щоб запустити на «печать».
У поїзді штиня’ шкарпетка
Напевно, всралася конфетка
Чи, може, пукнула вона,
Це знову буде новизна.
Піду до магазину за кефіром
Щоб не зробитися вампіром.
А потім – діскатєка і дівки,
Забуду зняти я чулки.
За плотом чути чиїсь воплі
Хтось розпускає свої соплі.
На дно я глип – вина нема
Ну що, за другою , кума?
До Бендички чи до Престижу?
Та мені пофіг. Я жужу.
Всі штанки мої у болоті
Піду тепер до тьоті Моті.
Дасть палку кобаси в придачу.
І пляшечку одну, на здачу…
На танку в центр ми попрем
Шолом на голові ввімкнем.
Музон врубаєм на пластинці,
І колискову заспіваємо дитинці.
Ой люлі, люлі, люлі, лю…
Давай вже третє, бо засну.
До проститутки піду в гості,
Щоб не боліли в мене кості.
Мені зробили вчора клізму
Щоб тут не було класицизму.
Бо опера то не кіно,
Не так смердюче, як гівно.
До лісу підем за квітками
Щоб поділитися думками.
Остання капля на екран,
Агов, кума, а де стакан?
