Він сидів тихо і незворушно…
В ранкових сутінках, пронизаних вологим і терпким повітрям, бриніли краплини роси, які виблискували усіма кольорами веселки під променями сонця, що сходить. Він сидів і дивився на схід сонця, яке виринало немов із глибокого і темного океану.
Поступово над горизонтом здіймалась жовтогаряча куля, яка своєю появою ніби пробуджувала життя.
Він сидів на холодній землі, вкритій м’яким зеленим килимом трави. Ноги затекли і затерпли. Тіло ніби заклякло і здалеку здавалося схожим на кам’яну брилу. Було прохолодно як на місяць липень. Але він сидів незворушно і лише волосся хвилювалося від легкого ранкового вітру, що повівав з озера.
В блакитній гладі води відбивався яскравий диск сонця, яке поволі спиналося на ноги і підіймалося все вище і вище.
На деревах прокинулися птахи і своїм співом сполохали ранкову тишу. Все навколо наповнилося багатоголоссям звуків і вмить ожило, заворушилося.
А він все сидів, отак, непорушно. В голові роїлися мільйони думок. Він думав ні про що, і водночас про все на світі…
Його душу полонила краса й така незвична, для нього, вмиротворенність із самим собою. А в голові паморочилось від свіжих ароматів літнього ранку. Йому здавалося, що він один на цьому світі, що немає навколо людей, які десь там далеко, квапляться на роботу або просто біжать по своїх справах, і не помічають тієї краси, яку бачить він, яка приносить йому невимовний спокій та радість
Спонсор допису: Фрикционные зимние покрышки Michelin X-Ice XI3
