Якось у дитинстві маленький Вадим, бавлячись у пісочку, вивів величезними літерами напис «режисер». Тоді ще не знав, що воно значить, але саме слово наповняло чимось величним та мегакрутим. Потім, вивчившись у фаховому столичному університеті, Вадим зрозумів, що на режисера вивчитися таки неможливо. Справжні режисери приходять на світ з невідомо яких, але певен, що з потужних енергетичних джерел.
Вадим Левчук – один з небагатьох заблукалих у цьому світі, який знає більше за всіх, а про нього майже ніхто. Його життя наповнене сенсом, але таким, що не всім сподобається.
Вадим – молодий, але вже доволі досвідчений режисер. Родом з Копичинців. Любить все нестандартне і те, що таки варте уваги. Сьогодні ми познайомимо вас з тим, як Вадим Левчук опановує професію режисера, про зйомки кліпу Василю Васильціву і багато іншого цікавого:
Звідки у твоїй голові загуркотіли думки, що ти обов’язково мусиш стати режисером?
Нізвідки. Насправді мені в дитинстві, коли треба було кудись поступати, дуже магічним здались слова «теле-» і «кінорежисура». І тільки через роки 3 навчання я зрозумів у яке г*вно вляпався…
Не дуже замастився?
Ну таке, є трохи, але намагаюсь бути справжнім і не перетворюватись на масу хробаків, а
пропонувати свої позиції, вектори і контрвектори =)
А в чому ж проявляється оте не надто приємне середовище, в яке ти вляпався? Чому ти вважаєш укркіноіндустрію саме такою, а не інакшою?
Тому що кумівство всюди, і тут теж. Це так українська ментальність, нам без цього ніяк… Одного разу була історія, коли з’явилось замовлення на жорстку політичну чєрнуху на одного з наших політичних лідерів. За кілька годин обробки відео платили дофіга грошей. У сценарії нічого не суперечило моїм моральним принципам, оскільки сюжет був таким: партія-конкурент знайшла людей, які знімались в рекламі іншої партії, заплатили їм більше, і в Інтернеті мав з’явитись перед виборами ролик, де ці люди кажуть: «Так, я актор, і мені за то заплатили». Ну таке, ржака. Але в політику лізти не хотілось , я трохи вагався. Правда, в результаті би погодився, та й ідея ролику хороша насправді. Після того, як ми з одногрупником це зробили, подзвонила інша одногрупниця і сказала, шо в нашого художнього керівника інсульт чи шось там ше, ну таке, погано йому загалом. Ми всі гроші віддали йому на лікування. Я в цей момент відчув певне очищення. Це розказую не до того, що я невідомо якийсь благородний дядько. За інших обставин я навряд чи допоміг би настільки цій людині, оскільки моє ставлення до худкерівника ніколи не було особо дружнім. А тут – а чо нє?)) Тим більше гроші і так брудні, а людина, яка б вона не була, житиме. До чого це все? До того, що я вважаю, що можна заробляти не вельми чисті гроші, бо заробить хтось інший, головне – це куди ти їх потратиш)
Я не вважаю укркіноіндустрію лайном, але я не вважаю її прозорою, як і всі процеси в Україні там приватизацію, судову владу і теде. Чому я, як громадянин України, не можу поцікавитись, що з державного майна кому і за скільки продали, і чому аукціон був закритий? Те ж саме і з кіно… Рентабельно знімати малобюджетну попсу, під яку домогосподарки всієї України назбирають матеріалізованих в рекламні долари декалітри соплів. Інакше буде не скоро, але процес іде і вже все краще ніж 5 років назад, і це добре.
Цікаво, але давай трохи про специфіку роботи поговоримо. Що найбільшіше цінується в роботі режисера?
Залежно хто як цінує =) Я вважаю режисерами не тих, хто вміє красиво зняти класичні еМ1одинні кліпи, майстерно склеїти три кадри або грамотно обматюкати операторів чи ведучих (хоче це теж треба вміти), а тих людей, які можуть відстояти власну позицію заради того, щоб люди, які дивляться продукт, стали хоча б трошки кращими.
З чим можна порівняти роботу режисера?
З роботою дроворуба-мясника-крановщика, який вирощує фіалки)))
А чи може режисер займатися чимось таким, далеким від режисури?
Всім може, якщо хоче)
Чи не було таких моментів, що розчаровувався в обраній справі і постійно перебував у пошуку чогось іншого?
Приблизно раз на тиждень за статистикою, якщо є вільний час. Деколи 2 рази на тиждень, але насправді і у всі інші дні я думаю, що, бляха-муха, я люууублюуу свою роботу.
Головне, не скурвитись =)
А батьки ким хотіли тебе бачити?
Не знаю. В них спитай)
Розкажи про свій досвід роботи…
Спочатку я влаштувався сценаристом-режисером в кантору, яка робила «заказухи». Там типу сиділи тьотки-менеджери і обдзвонювали всіх від екскаваторних заводів до вузів з пропозицією: "Дайте нам чуть дєнєг, а ми знімем і покажемо по тілівізору, які ви кльові і слігка божественні". Мені власне доводилось це все втілювати і вигрібати від замовників за любу фігню, яка їм не подобалась: то зашвидко, то заповільно. Тільки через півтора роки роботи я навчився вичисляти смаки замовників за їх зовнішнім виглядом і також усвідомив, що чим більше запитань поставиш до початку процесу, то на стільки менше питань доведеться відповідати після завершення роботи.
Потім мені це все тошнотворство остогидло. Далі були різні канали, перепрацював десь вже на половині з нині існуючих. Ідеал так і не знайшов. Шукаю)
Як сталось так, що ти зняв кліп Василю Васильціву?
Ой, почалось… 🙂 Ну так сталось! Для нас насамперед це був експеримент, до того ж дико хотілось до Львова, та ще й тут така нагода! У результаті ми за ніч до зйомок за кількома пляшками бєхєровки випитими у всіх закладах Львова переписали сценарій, написаний Василем =) І на другий день, сам розумієш, в якому стані ми то всьо знімали. Але було дуже весело. Василь справді зразок егоцентричної щирості і простоти. Але я не ставлюсь до того серйозно, це швидше був експеримент, процес заради процесу, і ми раді, що задоволені результатом аж на 20-30 відсотків, бо спочатку думали, що буде менше. І якщо хтось скаже, що це фігня, а не відео, я, можливо, погоджусь зі словами: "Так, звичайно, я завжди знав, що робити шось значно легше, ніж п*здіти"
І взагалі режисерська робота на телебаченні, як правило, все-таки математика, а не творчість в основному. Це я зрозумів кілька років назад, коли довелось адаптувати для українців на СТБ міжнародний телепроект "Звана вечеря ". Тобто умовно в режисера є всього-на-всього лекала у вигляді проектів, які вже вдало пройшли в інших країнах і тут треба лише чітко слідкувати, щоб не було ніякого відхилення від технології, а все йшло за перевіреною схемою. Креатив не вітається керівництвом. Узагалі Україна в силу своєї певної відсталості від США, Європи і Росії в плані культурного розвитку, тому нам, думаю, ще з 5-10 років доведеться поїдати переварені в цивілізованому світі телепродукти. Схема працює, приносить гроші і це вигідно телепродюсерам. Коли з’явиться щось своє і наскільки це потрібно – відповісти дуже важко. Єдине, що може втішити тих, хто живе за принципом «головне, щоб в когось було гірше, що є ще Таджикистан, Африка і теде», тобто ми не найгірші)
{youtubejw}OdlU6K_6tt8{/youtubejw}
Поділись ідеями, які хочеш втілити у майбутньому у плані режисерських робіт…
Шось на благо Копичинців зрежисирував би?
Ідеями не поділюсь, роботи сподіваюсь і вірю будуть незабаром. На благо Копичинців зрежисував би, але я не певен, що Копичинцям потрібно те, що я готовий їм дати….
Ну а що ти готовий їм запропонувати?
Я думаю без моїх ідей Копичинцям мирніше і спокійніше житиметься)
Не хочеш ламати психіку людей?
Так, я не те, що не хочу. Я певен, що не маю права це робити) можу лише запропонувати боротись за свої права і питати в влади що і звідки і чому саме так?
Які у тебе є вже оформлені роботи (кліпи, сюжети тощо) і якої вони тематики (не враховуючи кліпу для Васі)?
Багато. Якихось пару сотень там різних програм для різних каналів, кліп для групи «Де шифер», а зараз в процесі монтую концертне відео для групи Гуцул Каліпсо.
{youtubejw}_FV6ElhLf6w{/youtubejw}
Кого з світових, а то й наших митців можна брати за взірець добротної режисури?
Наших не знаю, але впевнений, що такі є, просто не знайомий з ними =)
Зі світових: Ларс фон Трієр, брати Коени, Лео Каракс, Дені Бойл, Алесандро Іньяріто, Стенлі Кубрик, Алєксєй Балабанов, Алекс ван Вармердам, Роберт Земекіс, з наших, згадав, можливо Кіра Муратова, і то рання, і то вона не зовсім наша, оскільки знімає на російські гроші і космополітка, здається, за життєвими переконаннями.
І наостанок. Здавалося б, що людство вже перезнімало кіно про все, що тільки можна. Чи, можливо, все ж таки є така тема, про що ще ні разу не показувалось на екранах? Що це і чи можливо зняти про це фільм?
Я сам часто про це думаю, що буде після постмодерну і ери тотального позитивно-конструктивного цинізму? Вважаю, що людство зараз переживає ще одне оновлення і важко сказати напевне, що йому потрібно буде через 10 років, але майже впевнений, що це буде щось нове і відмінне від того, що було до цього.
Досьє:
ПІ: ЛЕВЧУК Вадим
Дата народження: 28-07-84
Освіта: КНУТКІТ імені Карпенка-Карого, режисер телебачення
Робота: всюди, де платять; часто змінюю місця роботи
Життєве кредо: життєве кредо полягає у відсутності їх, як таких, і головне не скурвитись, і не зациклюватися =)
Прописка в Інтернеті: http://nechaj-michurin.livejournal.com/
