Сьогоднішня наша співрозмовниця — директор Копичинецької школи-гімназії Ольга Білик. Про те, чим живе нині школа, з якими труднощами стикається у роботі вчитель і як їх долає, погодилась розповісти читачам «Нової Ери» ця тендітна і мудра жінка. – Ольго Іванівно, відколи людина починає усвідомлювати себе як особистість, вона приречена на вибір. Чи не найважливішим і не найважчим з мільярдів виборів, які ми здійснюємо протягом свого життя, є вибір професії. Що Вас спонукало до вчительства?
– Чому пішла на цю роботу? Мабуть, тому що у мене були дуже гарні вчителі. Саме педагоги привили мені любов до цієї професії. Навчалася я в смт. Микулинці, що біля Тернополя. Скільки себе пам’ятаю, була сумлінною ученицею. Вже тоді у мене почали проявлятися й лідерські риси.
А згодом вступила до Тернопільського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет. По закінченні вузу, з 1981 року працюю вчителем математики. Спочатку за направленням разом із чоловіком вчителювали на Миколаївщині, а з 1984 року – в Копичинецькій середній школі №1. У 2004 році наша школа була реорганізована у школу-гімназію, тоді ж мене призначили її директором.
Знаєте, вчительство пережило різні часи, було й таке, що нам багато років не платили зарплату. Були можливості змінити професію вчителя й проявити себе в чомусь іншому. Але, напевно, до іншого я не надаюся, тому так і залишилася вчителькою. І донині не жалкую за свій вибір, бо на іншій роботі себе не уявляю. Я зрозуміла, що це моє покликання.
«2009-2010 навчальний рік для Копичинецької школи-гімназії буде ювілейним»
– Найперша згадка про нашу школу датована 1860 роком, а саме приміщення було збудоване у 1909 році. Тобто, наступний 2009-2010 навчальний рік в нас буде ювілейним: 150 років школі і 100 років приміщенню.
Копичинецька гімназія – класичного спрямування, гуманітарна. Тобто діти мають більше уроків іноземної мови. Починаючи з 5-го класу, вивчається інформатика, українознавство. А в старшій школі ми запровадили профільне навчання: суспільно-гуманітарний, природничо-математичний та універсальний профіль.
Взагалі-то, наша школа славна своїми вчителями і своїми учнями. В навчальному закладі нині працює 50 вчителів, з них – 6 відмінників освіти України, 6 із званням вчитель методист, 6 із званням старший вчитель, 18 вчителів вищої кваліфікаційної категорії. Так що, як бачите, пишатися ми маємо ким.
– Розкажіть, будь ласка, докладніше, які особливості навчання в профільних класах?
– Профільне навчання охоплює учнів 10-11 класів, які, окрім звичайних уроків, мають можливість більш поглиблено вивчати профільні предмети та дисципліни. Наприклад, ті учні, що обрали суспільно-гуманітарний профіль, мають відповідно більше годин на вивчення української мови та літератури, іноземної мови, історії, зарубіжної літератури, правознавства, але менше годин біології, фізики, математики. В природничо-математичному – навпаки. А універсальний профіль функціонує, як звичайна масова школа.
– Чи запрошуєте при наборі у профільні класи дітей з інших шкіл?
– Безумовно. Ми запрошуємо у профільні класи усіх бажаючих як з нашого міста, так і з сусідніх сіл. Так, сьогодні в 10 класі навчаються діти із с. Крогульці, с. Оришківці. Загалом, з 395 учнів, які навчаються в нашій школі, приблизно 30 дітей із навколишніх сіл. Добиратися до Копичинецької гімназії їм складно, тому дуже хотілося б мати шкільний автобус.
«Молодь обирає здоровий спосіб життя»
– Саме під час навчання в школі розпочинається процес формування особистості дитини. Наскільки ця особистість буде цілісною – залежить від комплексного гармонійного розвитку усіх складових її інтелекту, духу і тіла. Тому ми всіляко сприяємо розвитку активності у наших учнів. З цією метою часто організовуємо та проводимо різноманітні конкурси, олімпіади, дослідницькі та наукові роботи, гуртки, де діти мають змогу проявити себе, реалізувати свій творчий потенціал.
Наполеглива вчительська праця безслідно не минає, а обов’язково дає плоди. Яскравим свідченням цьому є те, що випускники Копичинецької школи-гімназії навчаються в Малій академії наук України, пишуть наукові роботи, котрі є щорічними призерами й переможцями районних та обласних олімпіад з хімії, географії та інших предметів. Зокрема, минулого року наукова робота нашого учня про нетрадиційні джерела енергії потрапила на міжнародний конкурс. А цього року наша учениця 11-го класу їздила на всеукраїнський турнір юних хіміків в Ялту.
Кілька років поспіль ми є переможцями обласних конкурсів з право-виховної роботи та конкурсу агітбригад. В нагороду за перемогу в останньому конкурсі наші діти отримали відпочинок ву столичному екологічному натуралістичному центрі. Цього року отримали гран-прі в обласному конкурсі «Молодь обирає здоровий спосіб життя».
Вже третій рік в нашій гімназії діє спортивний клас, в якому діти займаються волейболом. За такий невеликий час існування класу, його учні встигли вже здобути чимало перемог. А минулого року команда нашої школи навіть виграла першість області.
Не менш цікаво та активно протікає в нашій школі-гімназії і культурне життя. Зокрема, дуже тісно співпрацюємо із будинком творчості, бо наші вихованці займаються в театрі поезії і слова, а вчителі є учасниками народного самодіяльного театру.
З 1996 року в школі діє молодіжне товариство «Сокіл». А цього року в нас почала працювати скаутська організація «Пласт». Відрадно, що учні активно долучаються до роботи обох товариств.
«Гуртом і батька легше бити, не те що спільну справу робити»
– Відколи я стала директором, поставила собі за мету кожного року вирішувати хоча б одну господарську проблему школи. Причому, не тільки покладаючись на державні кошти, а об’єднавши зусилля держави, батьків та спонсорів. Адже, переконана, тільки так можна досягнути бажаного результату. Я завжди повторюю: гуртом і батька легше бити, не те що спільну справу робити.
Так, за п’ять років, спільними зусиллями вчителів та батьків вже побудували котельню, підвели воду, реконструювали класні приміщення і зробили актовий зал, поміняли підлогу в їдальні та частину вікон, перекрили шатровим дахом спортзал. А зараз вирішуємо проблему із переобладнанням підвального приміщення на кімнату, де б змогли збиратися «пластуни». А також працюємо над тим, щоб в школі побудувати внутрішні туалети.
«Сім’я – це те, що тримає мене на цій землі»
Моя надія і опора – це сім’я: чоловік Володимир, син Андрій та дочка Ірина. Вони – це те, що тримає мене на цій землі. Я їм надзвичайно вдячна за підтримку та розуміння і прошу Бога, щоб вони були живі й здорові.
Багато чого в школі я сприймаю через призму власних дітей. От, сварюся з хлопцями, щоб вони не курили, повчаю їх, хоча не знаю, чи моя дитина курить чи ні. Але, якщо вона і курить, то сподіваюся, що знайдеться небайдужа людина, котра наверне мою дитину на правильний шлях, так само, як і я виховує інших.
Все сприймаю через себе, своїх дітей, свою сім’ю. І мені здається, що це правильно.
Спілкувалася
Наталка ПАРОВА
