Запахи… Солодкаві, різкоприємні, кислосолодкі… При слові «запах» одразу згадується книжка французького письменника Патріка Зюскінда «Парфумер». Читаєш, слово за словом вбираєш зі сторінок усі запахи, які створює автор. А потім, вийшовши в люди, кожен приємний запах важко пропустити, бо під тієї наркотичною літературною залежністю закарбовані у думках запахи виринають назовні. Оу… як же мені приємні запахи!
Вечір. Іду з подружкою, вона щось розказує мені, хоч і справді цікаве мовить, але мої думки не там. Ні, не подумайте нічого поганого! 🙂 Я повністю поринув у запахи, які невидимою парою переміщалися навкруги нас. Ніс постійно вловлює їх, мізки раптово відключаються і хребет ліниво тягнеться додолу – хочеться релаксу! Стараюся триматися, щоб повністю не розтанути у тій безмежній запаховій масі…
Вчора мені пахло абрикосами. Так, весна таки прийшла, але, подумаєте ви, до чого тут абрикоси?! Хіба не рано, подумав і я. Іду, роздивляюся, принюхуюся, – нема, не бачу абрикосів, зате чую… Запах абрикосів перегукується з іншими фруктами, але мені важко ідентифікувати їх. Перед очима постав величезний напис вигоріло помаранчевим кольором – «АБРИКОСИ». Раптом запах пропадає і я, як герой «Парфумера», намагаюся відтворити запах у своїй пам’яті. Спершу не вдається, я все силкуюся, та запах вперто не бажає з’являтися на огляд рецепторам нюху. На мить відчув його – і знову втік. Отак вирішив трохи побавитися зі мною він, бешкетник:)
Абрикоси… згадуються дитячі витівки, коли з сусідом «позичали» в инших ці солодкі фрукти. Ех, є що згадати… Та важко переносити спогади, коли знаєш, що вже не повернеш їх, а тим більше в цей момент, коли запах абрикосів просто в’ївся у душу. А вона (душа) починає нити від того, що ніяк не вдається повністю відтворити той запах, що на початку зачарував мене. Продовжую шукати. Шукаю…
О Боже! Нарешті! Лише наприкінці моїх активних та безумних пошуків знайшов ті абрикоси – ними виявилась помада))
ПС. Есе присвячено усім дівчатам, від котрих завжди пахне весною! І не тільки весною, але й абрикосами 🙂
