Знаючи Володимира ПЕЛЯКА, як одного з найуспішніших партійних функціонерів району, досвідченого штабіста БЮТу і взагалі молоду людину у середовищі гусятинських політиків, а нині ще й мера Копичинців, збирався давно взяти у нього інтерв’ю. Та в сьогоднішній дуже складній, я би сказав, перманентно-кризовій ситуації у державі, розмова з ним виглядає ще більш актуальною.
– Вже минуло більш як півтора року відколи ви – мер Копичинців. Вам вдається виконувати передвиборні обіцянки?
– Сказати, що все вдається, було б неправдою. Але всі мої програмні плани в процесі виконання, правда, на різних стадіях. Ви ж знаєте, що для всього, що необхідно зробити у місті, потрібна технічна документація, якою мої попередники чомусь нехтували. За цей короткий період ми виготовили проектну документацію на капітальний ремонт вулиць Б. Хмельницького і Т. Шевченка. Хочу зразу ж сказати, що це і гроші і великий обсяг паперової бюрократичної роботи. Ми також виготовили проектно-кошторисну документацію на реконструкцію очисних споруд, розпочали роботи з заміни ділянок водогону. Працюємо над реконструкцією паливної дитячого садка, де опалювальна система є старою і енергозатратною.
– Чому ви так «загрузли» у паперовій тяганині?
– Без цього у нашій державі нічого не зробиш. Адже купівля окремих товарів і послуг від 20 тисяч гривень вже вимагає участі у тендерах. А це і кошти, і гора документації, і багато іншого. Все це дуже заважає нормальній роботі. Але, зважте, що без проектної документації в сучасних умовах отримати субвенції просто неможливо. Щоб капітально відремонтувати кілометр дороги, необхідно не менше мільйона гривень. З власного бюджету ми не потягнемо – потрібні субвенції. Хіба що «ямочне латання» найбільш важливих магістралей міста. І не більше. Навіть документацію на міське кладовище доводилося виготовляти вже мені, не кажучи про оформлення технічної документації на окремі соціально-освітні об’єкти.
– Що найбільше гальмує роботу міського голови?
– Думаю, що все те, що гальмує рух вперед України загалом. По-перше, це велика кількість бюрократичних рогаток, непотрібних установ, які дублюють одна одну, величезне число документації – дозволів, актів, рішень, довідок тощо. Коли нічого не робити, то цього не помічаєш, але як тільки стикаєшся з бажанням щось змінити – перед тобою постає китайська стіна бюрократизму.
– У вас є якась опозиція у рідному місті?
– А чому б ні? Коли починаєш чогось вимагати, то зразу ж відчуваєш, як тебе «люблять». Ми провели інвентаризацію землі і пробували затвердити це сесією. Виявляється, комусь не до вподоби, що в нього знаходять надлишок землі. Або ж, якщо ламаєш схеми закупівель м’яса для соціальних об’єктів, виключаючи посередників, теж відчуваєш холодне ставлення до себе. Тому й виникає така ситуація, що деякі люди прагнуть бути «отцями» міста, а насправді їхня дольова участь у житті його є дуже незначною. Комусь я не імпоную, як особистість, їм не подобається мій стиль роботи через відкритість і гласність, можливо, впертість у відстоюванні інтересів громади – тобто політика законних надходжень у бюджет. Адже минулого року вони зросли на 100 тисяч гривень, а за 9 місяців цього року ми маємо приріст 50. Частина підприємців, яким виділили землю, не поспішають оформляти документи на право власності і стримують процес надходження коштів у бюджет.
Друга група опозиції гуртується навколо, так би мовити, старих політиків, час яких відходить у минуле. Вони не можуть заспокоїтися, що їхній вплив на місто вже падає. Тож гуртують навколо себе тих, які за декілька років занудьгували по кріслу мера. Їхні дії викликають нікому не потрібні релігійні непорозуміння між громадами, і нам доводиться докладати зусилля, щоб нейтралізувати такі моменти. Хотілося б, щоб всі громади міста діяли в одному руслі, спільно відзначали національні свята та міські заходи. Ходять навіть чутки про якесь збирання підписів проти мене…
– Невже вам загрожує те, що відбувається у Гусятині?
– Думаю, що ні, але громада має право усувати мера, якщо на це є серйозні підстави. Головне, щоб це було в інтересах міста і громади. От і все.
– Я так зрозумів, що ви не дуже боїтеся референдумів чи інших акцій. А яких змін бажаєте?
– Наскільки я спілкуюся з головами міст і сіл, вони найбільше невдоволені існуючою податковою системою. Не маючи власної самодостатності у фінансах, ми приречені. Бо залежні від волі когось, кому можуть не подобатись твої політичні погляди, твій стиль роботи, власна незалежність. Друге – це бюджетний процес, де все поставлено з ніг на голову. Бюджет формується зверху вниз, і це біда нашого самоврядування. Ми загрузаємо у недосконалій системі вертикалей, які давно вже непотрібні. Дуже часто стикаємося, що в двох державних структурах різне ставлення до документації, до технічних умов, статей витрат тощо. Думаю, що давно ці структури треба було об’єднати в якусь єдину. Прикладом може бути фінвідділ і казначейство. Ми ніяк не можемо добитися, щоб прибутковий податок жителів Копичинців, які працюють за межами міста, надходив до нас. Хотілося б також, щоб наші пропозиції при складанні бюджету і програми соціально-економічного розвитку на 2007-2012 роки враховувалися більше. Адже Копичинці, все ж таки, місто.
– Чи можна очікувати якихось змін у такому становищі?
– Я думаю без реформ, про які в нас лише говорять, нічого на краще не зміниться. «Закон про місцеве самоврядування» є наскрізь радянським і не відповідає засадам демократичного суспільства, європейським цінностям самоврядування. Тому ми й надалі будемо ходити з протягнутим капелюхом по вищестоящих структурах.
– А вас не звинувачують у притаманних для будь-якої влади гріхах – хабарах, корупції, розтринькуванні бюджетних коштів?
– Поки що ні. І хоч це мене тішить. Ми послідовно працюємо на користь громаді. Триває, наприклад, судова тяганина з приводу перенесення ігрових автоматів за межі міста. Вся складність в тому, що вони розміщені на території колишнього універмагу і дозвіл надала районна кооперативна спілка. Але ми не відступимо, бо людям дуже набрид цей об’єкт у центрі. Одним словом, є питання, в яких ми, міська влада, працюємо єдиною командою, а є проблеми, в яких відчуваєш, що тобі ставлять палиці у колеса твої же люди. Адже рада – це багатопартійна структура, тому навіть безпідставні звинувачення інколи виходять або народжуються у середовищі працівників нашої структури. Люди різні, з різними світоглядом і системою цінностей, з різними політичними смаками і це – закономірно. Головне, щоб не звинувачували у тому, чого ти не робив і не робиш.
– Ви вірите у дієву помаранчеву більшість у Верховній Раді?
– Вірити можна хіба що в Бога. Але в більшості з цих політиків, по суті, виходу іншого нема, бо народ їх востаннє не зрозуміє і вже ніякими новими обіцянками не відновити втраченого авторитету. Хтось – виграв, хтось – програв і, напевно, вже пора заспокоїтися. Пора працювати на Україну.
