Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 130 гостей на сайті

Реклама

На те ми й люди. "А тепер хочу знайти сестру і брата"

"Мамо, я досі шукаю тебе" під таким заголовком у грудні 2007 року у "Гніздечку" була надрукована розповідь про тернополянку Галину Петрівну Середу, точніше її прохання допомогти знайти рідну матір. Нагадаємо коротко цю непросту історію.

 

гніздечкоВзагалі-то, у дитинстві пані Галину усі кликали Лілею. І лише на випускному вечорі, коли отримувала атестат, дізналася своє справжнє ім'я. Як і про те, що вона – нерідна дочка. Чому названі батьки кликали її Лілею, Галина Петрівна не знає. Можливо, хотіли приховати від дівчинки правду, порвати з минулим?

Якби там не було, народилася Ліля-Галина 22 грудня 1951 року у Копичинцях. Уже пізніше дізналася, що її рідна мама Емілія Каролівна Чорна, 1933 року народження. Працювала якийсь час на консервному заводі. Бабця – Євгенія Броніславівна Чорна. Мешкали вони у Копичинцях на вулиці Чортківській, 27. Про рідного батька Лілія-Галина не знає нічого, лише те, що звали його Олександром.

У віці 1 рік 4 місяці і 24 дні дівчинка уже була зареєстрована у Заліщицькому дитячому будинку. Що змусило матір віддати її туди, пані Галина не знала.

У вересні 1954 року дівчинку удочерило подружжя Петра Андрійовича та Антоніни Іванівни Нікітіних з Борщова.

Доля ж її, як шлях широкий. Спочатку Ліля-Галина працювала у Борщові телефоністкою, пізніше поїхала до Тернополя, влаштувалася на роботу на текстильний комбінат. Тридцять років пропрацювала ткалею.

Вийшла заміж. Чоловік Степан Середа теж був родом із Борщова. Його сім'я тепло прийняла у дім Галину. На жаль, уже немає Степана на цьому світі, як і названих батьків. Тішать серце донька з зятем, син, внуки. Та думки про рідну матір не дають спокою.

Ось, власне, і вся історія, яку розповіла "Гніздечку" пані Галина.

- Напишіть про це, просила тоді. Може, якраз вдасться розшукати рідну матір. Мені б лише глянути на неї. Не ображаюся, не тримаю зла. Адже не знаю, що змусило тоді маму віддати мене у дитячий будинок. Врешті, на те ми й люди, аби прощати, у житті трапляється всяке.

У редакційних буднях ми якось загубили контакт з Лілею-Галиною. Днями вона завітала у редакцію сама.гніздечко

- Знову прийшла до "Гніздечка". І з радістю, і з сумом, - мовила.

Розказала про те, як одного разу у її квартирі пролунав телефонний дзвінок.

- Ви Ліля? Приїжджайте до Кременця, в протитуберкульозний інтернат. Вас чекає рідна сестра...

Не могла дочекатися світанку. Дорога з Тернополя до Кременця здавалася безкінечною. Хто вона, якою буде та перша зустріч з сестрою, котрої ніколи не бачила.

Радісною. Хвилюючою. Плакали обидві. Переповідали одна одній власні життя. Сміялися і знову плакали. Адже могли усі ці роки бути по-справжньому рідними.

Від сестри, Надії Іванівни, дізналася, що рідна їхня ненька родом ніби з Рівненщини. У Копичинці тоді, у післявоєнні роки, приїхала разом зі своєю матір'ю у пошуках заробітку. Уже будучи вагітною. Хлопець, якого кохала, зрікся дівчини і своєї ще не народженої дитини. Коли немовля з'явилося на світ, його матері виповнилося лише 18 років.

Жили дуже бідно. Та її, Галинку, матір дуже любила, часто потім згадувала про це. Життя ж складалося так, що змушена була знову шукати заробітків. І люди радили, мовляв, їдуть хлопці з дівчатами на Херсонщину, пошукай і собі там щастя.

Залишила маленьку Галинку на матір та бабцю, яка теж перебралася до Копичинців. Вони і віддали незабаром дівчинку у дитячий будинок. Може, з голоду, може, з біди – хто знає.

А матір, замешкавши на Херсонщині, вийшла заміж, змінила прізвище, ім'я, по батькові і стала називатися Ольга Семенівна Сердюк. Народила троє дітей: Надію, Людмилу та Сергія.

- Уже Надійка розказувала мені, що жили теж дуже бідно, по чужих квартирах. Батько помер молодим. І мати наша теж померла у чужій хаті. Так і не судилося мені побачити її, - з жалем мовить Лілія-Галина.

А далі, як у Шевченка: розбіглися поміж людьми... Сергій, 1965 року народження, нині, можливо,  із сім'єю мешкає в Іспанії. Сестра Люда, наймолодша,  1970 року народження, вийшла заміж ніби у Київ. Обірвалися між рідними людьми усі зв'язки. І лише та груднева публікація у "Гніздечку" з'єднала двох сестер: Лілю-Галину і Надію. Як же це трапилося?

Їхала  Надія Іванівна з Херсонщини навідати доньок, які навчаються у Жмеринці на провідників. Дорогою стало зле. Прямо з поїзда забрали до лікарні. З'ясувалося – туберкульоз. Відправили її до Кременця у тублікарню. Тут і потрапила Надії до рук наша "Свобода". У "Гніздечку" побачила фото. На ньому упізнала свого дядька Пауло з дружиною  – рідного маминого брата. Прочитала статтю. І вже не могла дочекатися зустрічі з сестрою.

- Ви не можете уявити, що ми обидві відчували. Я обнімала Надійку, таку худеньку, і серце вискакувало. А вона, бідна, аж зомліла, - каже Лілія-Галина.

Сестри тепер зустрічалися часто. Познайомилася Ліля-Галина і з доньками Надії Ритою  та Вікторією. От лише недовгим виявилося через стільки літ вистраждане щастя. Тривожний дзвінок котрогось дня знову болем полоснув по серці. 8 листопада минулого року Надія померла...

- Вона мені й досі перед очима, - каже пані Галина. – Як щоразу виглядала мене. Спішу до неї, бувало, лікарняною стежкою, а Надійка вже сидить – чекає мене на лавці з яблуками у руках. Вони щедро зародили минулої осені у лікарняному саду. Отак мало ми натішилися одна одною. А ще дуже просила мене Надійка розшукати брата Сергія і сестру Людмилу. Може, якраз "Гніздечко" і цього разу мені допоможе?

Отож, Сергія Івановича Сердюка з дружиною і двома дітьми доля  закинула у  чужу країну. Хоча чи й досі вони в Іспанії, достеменно невідомо. Людмила Іванівна Маткарімова мешкає ніби на Київщині. Якщо комусь із вас, дорогі наші читачі, щось відомо про цих людей – напишіть, зателефонуйте на адресу Галини Петрівни Середи: м.Тернопіль, вул.Д.Нечая, 38/17. Тел. 25-84-17. Або на адресу редакції.

Не будьмо байдужими. На те ми й люди, як сказала героїня нашої розповіді.

Зіна КУШНІРУК. Газета "Свобода"

Спонсор допису: Вже зовсім скоро зима і варто снегоуборщик купить, щоб було все нормально


Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити