Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 124 гостей на сайті

Реклама

Десять кроків...

Десять кроків і впаде кріселко,
що стояло собі так спокійно.
Візьми в руки алюмінієву виделку
і здогадаєшся, що то був покійний.

Прочини хоч трішечки двері –
ця кімната давно вже не відчувала вітру.
Намалюй велике сонце на стелі –
і підлога зрадіє світлу.

Стань в куток і відчуй,
дихання рівне.
Ти це вмієш, віщуй,
аж ’поки серце не розірве.

Сховайся і думай про смерть та любов,
до самого ранку, що належить туману.
Невже хочеш програти ти знов,
цю війну, дурному обману?

Зламані руки, викручені пальці,
слова не виходять: сховались під язиком.
Незграбні па у повільному танці –
ще ніколи не почувався таким дураком.

Привселюдно плакати – єдиний вихід,
думки заблукали у лабіринті звивин.
Звуку не чути, бо став таким тихим
і нестерпним, просто паршивим.


Коментарі:

Коментарі  

 
#2 НечайМічурін 05.04.2007, 16:49
чож ви всі такі депресивні ? втім думки деколи трапляються цікаві. я от подумав може більшість доморощених і профі поетів просто тікають туди від своїх страхів і параной
Цитата
 
 
#1 bigfan 02.04.2007, 22:01
Ну напиши щось радісне, весна ж прийшла :roll:
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

 

Веб-камера

Реклама