Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 91 гостей на сайті

Реклама

Чортове зілля

Купе поїзда. Нас четверо. Щойно закрилися двері за молоденькою провідницею.

— Яка, га? — грає бровами їй услід лисуватий, літ сорокап'яти чоловік. — І хоч би хто один спромігся на комплімент... Що ж це з нами робиться, браття?

— Вироджується сильна половина, — підтримує лисуватого сивоголовий дідусь, дістаючи зі сумки пляшку відомої рідини. — А чому? А тому що у нас змалечку забрали Бога. а з ним і любов до ближнього.

— Мабуть, маєте рацію, —погоджується лисий, у свою чергу дістає зі сумки кусень ковбаси й паляницю житнього хліба.

— А які колись були часи!—мрійливо продовжує сивоголовий.

— Жінці руки цілували, захищаючи її гідність стрілялися на дуелі... Скільки пісень, віршів, шедеврів мистецтва народилось завдяки жінці. А нині? Нині місце в тролейбусі чи автобусі не уступимо. Зробили з неї кого? Рабиню, прислугу?

— Так їм і треба! — нарешті озвався і третій, гарної статури літ під тридцять пасажир, і також поклав на столик свою пайку — ще одну пляшку магазинної... — Жінка, скажу я вам, одне із найєхидніших створінь на землі! Адже саме вона, жінка, першою знайшла спільну мову зі Змієм...

— Чим же вони тобі, юначе, так досолили? — зводить на нього сиві очі під вицвілими бровами дідусь.

— Чим? А ось послухайте, — красень розкоркував пляшку, наповнив склянку, продовжив. — Послали мене з товаришем у Київ на курси підвищення кваліфікації. На цілий місяць. Жінка з такої оказії злагодила кілька сорочок, два костюми, дала грошей — столиця! Я сів і поїхав. Товариш, що вже не вперше їздив на подібні курси, швидко на вокзалі домовився з якоюсь бабусею про квартиру, сторгувався за ціну. Я взяв адресу, але спочатку ми поїхали зареєструвались, потім пообідали в якійсь кнайпі й лише під вечір я відшукав потрібний будинок.

Двері відкрив симпатичний дідусь з пишними козацькими вусами.

— То ви наш новий квартирант? — отримавши ствердну відповідь, протягнув мені ключ. — Проходьте й живіть собі, пане мій хороший!

Квартира виявилася чудовою. У чепурному, затишному, власному будиночку з окремим виходом — живи собі чоловіче!

Лише я виліз з ванної, одягнув спортивний костюм, як у двері тихенько постукали. У кімнату, не повірите, впливло сонце, як у Івана Богослова...

— Під ногами місяць, а на голові вінок із зір, — вставив дідусь.

— Повірте, я на своєму віку ще не бачив такої красуні. Куди не кинь оком — усе на місці... Я оторопів, а Зінька — так звали красуню, наче у власній хаті почала поратись. Зготовила швиденько вечерю, я вийняв біленьку, запросив розділити трапезу, вона не відмовилась. Розговорились. Зінька виявилася онукою хазяїна будинку.

Ну. думаю, мій товариш завтра трісне від заздрощів! А це ж попереду цілий місяць раювання поряд з такою красунею...

Зінька не відмовилась від чарки, від другої, далі на брудершафт... Словом, пішло-поїхало, й через деякий час вона лежала зі мною у ліжку.

— Щось ти надто швидко її зачарував? — кинув репліку лисуватий.

— От-от! Саме про це мені слід було подумати телепневі! Де там дорвався, як кіт до сала... Прокидаюсь під досвіток — її нема. Мац за штани —нема штанів. Я до валізи — порожня: ні сорочки, ні другого костюма, ні спортивного, ні грошей, ні годинника — лише паспорт та відрядження на столі...

Коли трам пройшов, стукаю до Діда.

— Чого тобі, синку? — з'явився, як привид, у дверях весь у білому.

— Де мої штани, годинник, гроші?

— Звідки я можу знати? — дивується дідок і робить великі, як у сови очі.

— Де, чорт вас подери, онука ваша?! Я зараз міліцію викличу!

— Яка онука? Що ви кажете, пане мій хороший?

— Зінька де?— репетую, гасаючи по кімнаті у трусах. Добре що хоч це майно лишила.

— Зінька? — ангельськи дивиться на мене старий пеньок. — Перепрошую пана, але я не знаю ніякої Зіньки.

— А хто ота шельма, що звечора була в мене?

— Дружина ваша, мій пане!

— Що-о-о?!

— Вони, дружина ваша, ще перед обідом найняли квартиру, заплатили на тиждень наперед за двох, сказали, що ви під'їдете пізніше... А моє діло таке — дати нужденним людям притулок, а чому би не дати...

— Ось така історія, — зітхає красень.— Ну то що будемо, після цього цілувати ручки отому зіллю?

— Давайте вип'ємо за дружбу,— запропонував лисуватий.

— За дружбу!

— За чоловічу, незрадливу дружбу!

Одностайно дзвякнули склянки.

Спонсор допису: У вас є власний автомобіль котрому також потрібні аммортизаторы? Тоді вам обов'язково слід подзвонити по тел (094) 926-80-39 і придбати все необхідне


Коментарі:

Коментарі  

 
#2 НечайМічурін 08.05.2007, 18:56
ЩЕ ОДНА РЕТРО-ІСТОРІЯ( НАПИСАНА ВЖЕ НЕ ОДНІЄЮ СОТНЕЮ АВТОРІВ ТІЛЬКИ З РІЗНИМИ МЕТАФОРАМИ), ЯКА СВІДЧИТЬ НА КОРИСТЬ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ПРОСТИТУЦІЇ ЩЕ ЗА ЧАСІВ СОЮЗУ. ТОДІ ВСІ НАПЕРЕД ЗНАЛИ Б ЦІНУ, ЯКУ ТРЕ ЗАПЛАТИТИ А ЖІНКА МОГЛА Б НЕ ВДАВАТИСЬ ДО КРАДІЖОК А СПОКІЙНО ЗАРОБЛЯТИ СВОЇ ГРОШІ
Цитата
 
 
#1 bigfan 07.05.2007, 21:02
Дехто все віддасть за ніч з красунею, не те що штани та пару сорочок. :P
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

 

Веб-камера

Реклама