«В Україні я виграла майже всі медалі. Є золота та срібна медалі, які я виграла в Австрії на відкритому чемпіонаті Великобританії. І ще є одна бронзова медаль з Італії. Це був відкритий чемпіонат Італії», ― Мацьоцька Богдана (18 років), багаторазова чемпіонка України, майстер спорту з гірських лиж та член штатної збірної України з гірськолижного спорту. Народилася чемпіонка в м. Косів Івано-Франківської обл. в 1989 році. Зараз є студенткою першого курсу Львівського Державного Університету Фізичної Культури.

― Коли ти вперше стала на лижі?
― Я на лижах із шести років. Починаючи з першого класу.
― Скільки тобі було років, коли ти вперше відчула себе чемпіонкою?
― Я відчула себе чемпіонкою десь в років десять. Це були дитячі змагання в Полтаві на штучному снігу.Перший раз я стала чемпіоном України, перший раз я отрамала медалі, перший раз я відчула себе на сьомому небі від щастя.
― Це був гірський слалом, якщо я не помиляюсь?
― Це був гірський слалом і паралельний слалом.
― І в якому із слаломів ти перемогла?
― В обох.
― Круто. Де ти тренуєшся в Карпатах?
― Тут історія цікава. В Косові часто не було снігу, тому ми шукали місця більш багаті на сніг. Одним з таких виявився Київ. В Київ я їздила чотири роки підряд. Там каталася на штучному снігу. Тренуюся у Славську, весною і літом на Драгобраті, а останнім часом ми тренуємся на Буковелі. Для мене він накращий, тому що там найкраща підготовка траси.
― Назви дві улюблених твоїх траси. Одну в Україні, іншу закордоном.
― В Україні траса на Буковелі та Хінтертук в Австрії. В Австрії сніг цілий рік, тому там тренуються спортсмени з усієї Європи.
― Скільки медалей в твому доробку?
― Якщо чесно, я не люблю перераховувати свої медалі А от мої батьки люблять. Вони нарахували близько тридцяти.
― З них в Україні ти виграла..?
― В Україні я виграла майже всі медалі. Є золота та срібна медалі, які я виграла в Австрії на відкритому чемпіонаті Великобританії. І ще є одна бронзова медаль з Італії. Це був відкритий чемпіонат Італії.
― Ти забобонна? Чи є у вашому виді спорту якісь неписані правила, яких ви дотримуєтесь перед змаганнями?
― Все залежить від спортсмена. Я не є забобонна. І найбільше чого я не люблю ― це пророкувати, говорити наперед. Я просто кажу, що буде то буде.Я знаю свої сили і буду старатися на максимум, але пророкувати не люблю.
― Минулого року ми з тобою зустрічались на Кубку України в Києві, де ти перемогла. Яким він був для тебе по рахунку?
― Це були всеукраїнські змагання перед олімпійськими іграми. І я вже збилася з рахунку. То є дійсно важко. Думаю, десь в районі п’ятдесятих змагань.
― Ясно. В тебе є друзі спортсмени із закордону, з якими ти часто зустрічаєшся на міжнародних змаганнях? Чи є такі в Україні? Є в тебе друзі в цьому виді спорту?
― Є дуже багато. Нещодавно проходив кубок світу і друге місце посіла дівчина з Чехії, з якою я спілкуюся. Третє місце зайняла словачка, з якою я теж часто спілкуюсь. В мене дуже багато знайомих. На тренуваннях всі почувають себе не зірками, не олімпійськими чемпіонами, а просто спортсменами, які просто діляться враженнями.

― В тебе багато фанів, ти відчуваєш себе популярною, зіркою?
― Нещодавно зі мною трапилася цікава пригода. Якось я каталася на Буковелі і до мене з джипу підійшло двоє дядьків. Почали мене розпитувати, зав’язалася розмова. І тут вони кажуть. Ми чули скоро буде Кубок України на Закарпатті. Якщо ти його виграєш, то ми купимо тобі мобільний телефон, бо ми бачимо, що в тебе старий, майже розвалюється. Я думала вони жартують. Ті змагання я виграла. І повернулася знову на Буковель. Дядьки все ще каталися там. Підходять до мене і запитують, чи я виграла. Кажу їм, що виграла. Показую дві медалі. Вони переглянулися. Кажуть, треба обіцянки виконувати і дали мені гроші на телефон. Я була приємно вражена.
― Що ти можеш сказати про гірськолижний спорт в Україні і про його майбутнє в загальних рисах?
― Взагалі гірськолижний спорт в Україні на початковій стадії розвитку. І розвиток цей нестрімкий, бо мало ресурсів, мало трас і, напевно, найгірше, що є це така собі внутрішня боротьба. Цей вид спорту не є дуже популярний, але я бачу, що з кожним роком становище покращується.
― Яке ставлення до українських спортсменів в Європі? Ти відчуваєш різницю між українцями і австрійцями, наприклад?
― Залежно з ким спілкуєшся. Наприклад, якщо спілкуєшся з австрійською командою, то ставлення середнє. «Я трішки вище, ти там нижче». Але багато залежить від категорії спортсмена, його характеру.
― Як ти проводиш свій час, коли не тренуєшся? В тебе є хобі?
― Так, звісно є. Я дуже люблю слухати музику, читати книжки, а ще – люблю подорожувати.
― Які види спорту тобі подобаються, крім того яким ти займаєшся?
― Я люблю всі рухливі види спорту, за винятком шахів. Основний показник в спорті для мене це рух.
― Як ти ставишся до цьогорічної зими? Тебе дивує такий стан речей?
― Безсніжна зима, звичайно, дивує. Новий рік і взагалі свят без снігу. Трішки сумно.
― Чи дороге задоволення гірськолижний спорт? В тебе багато грошей йде на те, щоб екіпіруватись?
― Дуже дорого. Тільки одна пара лиж без кріплень більш-менш нормального гатунку коштує сімсот-вісімсот євро.
― А скільки євро потрібно, щоб екіпіруватися повністю до змагань?
― Щоб повністю екіпіруватися, потрібно не менше ніж чотири, п’ять тисяч євро.

― А як часто доводиться змінювати лижі?
― Для хорошого спортсмена приходиться змінювати лижі щороку. Адже з’являються нові, кращі моделі. Але з цим допомагають спонсори, адже кожна фірма хоче, щоб її рекламували. До цього часу спонсором в мене була велика фірма спортивного одягу Росіньйоль, яка допомагала з екіпіровкою, тому в мене проблем не було. Росіньйоль ― екіпірує кращих спортсменів світу.
― Ти бачиш в підростаючому поколінні спортсменів зірок світового значення?
― Є. Зараз дуже прогресує київська команда. В них хороший тренер. Діти віком в дванадцять років вже виїжджають закордон на тренування і змагання.
― Скільки спортивних шкіл по гірськолижному спорту є зараз в Україні?
― В Україні є кілька шкіл. Це – київська, львівська, закарпатська, полтавська, івано-франківська і навіть харківська.
― Можна сказати, що спорт розвивається.
― Так, безумовно.
― Скільки часу ти витрачаєш на підготовку до змагань? В тебе є якийсь особливий графік?
Припустимо, що в тебе через тиждень змагання. Що ти робитимеш?
― Зазвичай я їду на місце проведення змагань, якщо є така можливість. І там тренуюся, працюю над своїми помилками. Адже спортсмен не ідеальний. У кожного є свої помилки.
З початку літа і до кінця осені в мене період тренувань. А починаючи з грудня місяця і до травня ― це суто період змагань. Між змаганнями є буквально кілька днів для тренувань, переїздів.
― Як ти тренуєшся літом, коли немає снігу?
― Минулого року в липні ми з батьком поїхали на два тижні в Австрію. Там знаходяться так звані льодовики, вічний сніг, де тренуються кращі спортсмени світу, якщо в них є гроші. Потім була оздоровчо-відпочинкова фаза тренувань на морі. Теж два тижні. В серпні ми знову хотіли поїхати в Австрію, але нам не відкрили візу, бо дитяча команда України вчинила там вандалістські дії, шкрябаючи в кабінах канаток. Австрійці образились на нас і не відкрили нам візу. Діти є діти. Правда, що не тільки українці такі, але переважно слов’яни. Тому серпень просиділи вдома, а восени все-таки поїхали в Австрії готуютись до чемпіонату світу, який відбудеться в Швеції. Я повинна була брати в них участь, але не змогла, так як отримала травму в листопаді. Мені робили операцію в тій самій Австрії. Так що цьогорічний сезон змагань для мене закритий. Зараз етап активної реабілітації. Якщо все буде нормально, то сподіваюсь весною знову стати на лижі.
― Як ти себе зараз почуваєш?
― Вже краще. Дякую. Намагаюсь не думати про погане. Важко, звичайно, і образливо. Головне вилікуватись і стати на лижі так, немов би нічого не було.
― Чим є для тебе Батьківщина не в глобальному, а в такому більш регіональному масштабі? Чим для тебе є Косів? Чи не має в тебе відчуття, що чим більше ти хочеш піднятися, чогось добитись, тим більше тебе хочуть знищити, бо ти не такий, як всі?
― Все залежить від людини. Я можу виділити людей, які бажають мені добра, переживають, більшості байдуже, є такі що ворожать, щоб мені було погано. Типу мої діти не пробилися, то чому ти маєш пробитись.Сам не гам і другому не дам.
Дуже цікавий випадок стався десь чотири роки тому. Мені шили костюм під заказ і батько запропонував на рукавах вишити не Україна, як у всіх, а Косів. Я була дуже щаслива і вже була виросла з костюму, але продовжувала його одягати на змагання.
Звичайно є велике бажання пробитись. Щоб про Косів заговорили. Бо хто з Косова хоч раз їхав на чемпіонат світу. Ніхто. Не хочу себе підвищувати до якоїсь зірки. Ось дивіьтся на мене, я добилась успіху, а ви ні. Хочеться, щоб не Косів звернули увагу, щоб тут розвивався туризм. В Косові є все для розвитку туристичного бізнесу. А в нас проблема в тому, що люди думають тільки про себе і про свої гроші.
Неможна, звичайно, порівнювати Косів з Австрією, але там люди навчилися бути ввічливими. Ти ідеш по дорозі, а люди до тебе усміхаються, вітаються.