Хтось нетерпляче корчиться
Навкруги наших сердець,
Хоче відвернути нас від віри,
Що подарував Бог-Отець.

Осушити душу намагається сила нечиста,
Віру, що освітлює темноту й дарує волю.
Нас повсюди оберігає Діва Пречиста,
До Неї все звертаюсь, у Неї щастя молю.

Віра – всесильна!
Освітлює душу, пускає на волю
Від ланцюгів
Війни і болю.
Віра всесильна!

Отрута сумнівів поневолила наш розум
І пов’язала ланцюгами серця.
Ми покинули довір’я, ми осліпли,
Як сліпне мудрий зір старця.

Зникаємо, втікаємо від стиду,
Під багряними крилами ховаємось.
Летимо у безодню, у тишу нічну.
Чого боїмося? Чого ми лякаємося?

Ховаємось в самотньому і переляканому,
В зневіреному серці темноти,
Йому не вистачає світла,
Не вистачає душевної чистоти.

Серце темноти – надія пошуку тебе.
Надія – реквієм любові.
Молитва, що ж краще для душі?
Молитва лежить в її основі,
В основі любові…

Не забуваймо за Христа,
Що спас нас, витяг з темноти
За наші невірності людські,
Брудні й свідомо скоєні гріхи.

У поєднанні світлого і темного,
Чорного і білого тебе шукаю,
Звільнити від обтяжливих ланцюгів намагаюсь.
Я знаю. Я їх розмотаю!

Порятунок, якого прагнемо ми,
Чекає вже на мене в серці темноти,
Що з обіцянкою смерті нашої любові
Шукає вірності й душевної чистоти.

Ми молимось ідолам, божкам,
З захопленістю, із відчайдушністю стрімкою.
Питаємо. Не відповідають нам.
А сльози ллються гіркою рікою…

Обіцянки й прохання із вуст линуть,
Жахіття часто відвідують наші сни.
Ми раді померти задля любові,
Тільки б розв’язати оті ланцюги!

Оті ланцюги…
Серце темноти – надія пошуку тебе.
Надія – реквієм любові.
Молитва, що ж краще для душі?
Молитва лежить в її основі,
В основі любові…

 
Знову в серці немилість і зло,
Ненависть притулок у ньому знайшла.
Ми поневолили серце соромом,
Заклякла в стражданні душа.

Життя зупинилось. Не міня’ кольорів.
В пошуках порятунку невдач зазнаєм.
За спиною ховається, полює сила нечиста й
захоплюється нашим божественним
відчаєм.

Ланка за ланкою. Гріх за гріхом.
Щастя й любов – раритет.
Хто ж зніме з серця кайдани неволі?
Хто намалює щастя портрет?

Тіло. Душа. Вічне життя.
На Землі всім відраховані дні.
Скупим, заздрісним і злим
Рай покажеться лише у сні.

Кайдани. Цепи. Вічні ланцюги любові.
Закрили серце у кривавій тьмі.
Чи визволимо його із неволі?
Чи переможемо у боротьбі?

Питаємо. Не відповідають.
Нема кому відповісти.
Потрібно мати віру, просити,
Молитись, а не повзти.

А скільки зв’язаних сердець?
Десятки, тисячі, мільйони?
Їх безліч в світі – й
Десятки, й тисячі, й мільйони….

Фортецю сліз збудували нам боги,
Олімп – то греки збудували….
А ми? Що робимо в цьому світі?
Яку дорогу у життя проклали?

„А ми, нічого – пройдемо, як тіні”.
Чому не віримо? Чому такі черстві?
Та ж схаменіться! Проснися люде!
Ми не померли, ми ще живі!

Прокладімо добрий шлях в життя,
Збудуймо храм душі із крапель крові.
Тоді розв’яжуться серця,
Порвуться ланцюги любові!!!
 

Спонсор допису: Смотрите бесплатно все серии мультсериала Симпсоны на сайте UhTy-Multy.ru

Крок за кроком впевнено
Не дивлячись під ноги
Прямо у прірву.
Подих за подихом
Видих за вдихом
Легені розірву.

Смерть настає
майже миттєво
в погану погоду – таку зливу.
Біг уперед
Тікання від себе
Радість диву.

Головний біль
Душевний біль
Просто біль
Постійно біль.
Один випадок
так багато міняє.

Край неба
для Тебе
від мене
подарунок світить.

Сонце яскраве
в очі разить
Твоє обличчя
хочу цілувати.

Запаморочення в голові
я такий щасливий
все це Тобі
і для Тебе.

Будь зі мною поруч
завжди, завжди, завжди
я Тебе кохаю
понад все на світі.

Солодкі сни
ті, що в них Ти
я спатиму все життя
і навіть помру.