Знаємо, що у суботу відбулась вистава нашого Копичинецького театру, який цього дня відсвяткував свій ювілей. Сорок років тому він став народним. Це привернуло увагу багатьох копичан, котрі з нетерпінням чекають на такі свята. Орест Савка не розчарував і проявив свій талант цілком. Вистава виявилась просто чудовою.
Однак далеко не всі знають, з яким трудом це вдалося створити. Я хочу передати вам частинку того, що пережив за останній місяць.
Одного дня до мого класу прийшов Сергій Васильович Ярмоленко і запропонував усім бажаючим взяти маленьку участь у великій виставі. Така ж пропозиція прозвучала в кількох інших класах. Я погодився і, як вияснилось згодом, не пошкодував.
Перші репетиції здавались нудними і довготривалими. До цього часу я ще не знав особисто пана Савку. Ми з хлопцями не розуміли, чого він від нас хоче. Ті, хто працювали з ним далеко не перший раз, постійно говорили нам: «Ти ще не знаєш Савку!». Однак, згодом я побачив, що не даремно згаяв стільки часу, а витратили його ми дуже багато: окремі репетиції тривали до п`ятьох годин! За час перебування у стінах Будинку культури всі учасники дійства дуже зблизилися і подружились. У нашому театрі панувала весела обстановка, тому ми не впали духом і продовжували працювати.
Я можу пригадати багато кумедних моментів. Постараюсь відтворити деякі із них. Наприклад: ми ходили в уніформі чекістів з автоматами в магазин «Престиж» за "снікерсами". Можете собі уявити реакцію зустрічних людей? Ще багато веселих випадків зафіксовувала камера. Маючи зброю в руках наше товариство не змогло втриматись, щоб не зазняти всіляких перестрілок. Сергій Васильович підтримував веселу атмосферу своїми безперервними жартами, яких він знав дуже багато.
А тепер маленький фоторепортаж:
Ось як помучений «конвой» із нетерпінням чекає свого виходу на сцену
Чоботи повинні бути напастованими
Два лейтенанти: «Солов і Гузєєв дєйствуют своим угрожающим видом».
Весело.
Душа Копичинецького театру.
Нам пощастило, що зібрався такий веселий і узгоджений колектив, з яким було зручно і легко працювати. Тому ніхто з нас не пошкодував, що потрапив сюди. Спасибі Оресту Івановичу. Без нього нічого б не було. Такі моменти не забудуться ніколи. Я думаю, що всі новачки запам`ятають цю краплю театрального життя назавжди. Ми дуже гарно провели час!
