Педагога, диригента, літератора, громадського діяча і просто хорошу людину Михайла Васильовича Тарабія подарувало світові першого лютого 1946 року Закарпаття. Його народила та виколисала Марія Чічур у гірській селянській хатині в селі Ізки Міжгірського району, а охрестили в дерев’яній церкві Св. Миколая Чудотворця. Саме гірською дорогою в маєві смерек він пішов у світ широкий здобувати знання, дарувати свій талант людям.
З літами напише:
Ой, верше мій, зелений верше,
Край злив, туманів і годин.
В тобі моя душа і серце,
Я твій до скону, краю, син…
…Михайло Васильович закінчив Дрогобицький педінститут ім. І. Франка в 1970 році. За скеруванням працював у Білгород-Дністровському педучилищі на Одещині, з 1972-го доля пов’язала його творчою крайкою з містом на берегах Нічлави — Копичинцями. 25 років очолював педколектив Копичинської музичної школи. 1998 р. був обраний міським головою, згодом працював у агрофірмі «Нічлава» з відомим у краї господарником, заслуженим працівником сільського господарства України, громадським діячем С. Коцірою. Нагороджений нагрудним знаком Асоціації міст України.
Як педагог музичного закладу передав знання не одному вихованцеві. Як керівник сільських хорів, диригент і художній керівник народної академічної хорової капели Копичинського центру культури і дозвілля прищепив любов до рідної пісні десяткам учасників художньої самодіяльності в Копичинцях, Яблуневі та інших населених пунктах Гусятинщини. Працював головним диригентом зведених хорів району. Ювіляр — один із засновників Гусятинського козацького полку ім. С. Наливайка. Нагороджений орденом «Віра».
Гаряча душа горянина розсипала словесні діаманти на літературній ниві. Уже 1962 р. у дитячому альманасі «Зірочка» (Ужгород) опублікували його перший вірш «Коломийка», який згодом друкували газети «Вільне життя», «Вісник Надзбруччя», журнал «Літературний Тернопіль», альманах літоб’єднання при обласній організації Національної спілки письменників України «Подільська толока». А в 2006 р. ювіляр зізнався: «Поезія — це світ моїх захоплень, моє пробудження…»
Перша збірка віршів «Журавлині ключі» побачила світ 2005 року. Потім джерело його поетичної душі подарувало людям нові книжки: «Високий перевал», «Розвіяні вітром», «Джерела душі», «Шовкова косиця», «Калинові мости», «Розвінчані долі». Вже самі назви мовлять про тематичний зміст видань.
М. Тарабій — автор віршів про Україну, борців за її незалежність, присвят батькам, Т. Шевченку, Б. Лепкому, Є. Зозуляку, Б. Мельничуку, друзям, яких у нього багато. Його перу належить пейзажна, інтимна лірика… Поезії М. Тарабія хвилюватимуть не одне покоління українців. Низку віршів ювіляра покладено на музику.
Талантові непідвладні вікові виміри. Він розцвітає тоді, коли людина, приїхавши на поклін до материзни, причащається духом і силою рідної землі. Помітив давно, що мій колега після побачення з рідними Ізками серцем пише сильні, емоційні поезії. Змальовані поетом образи рідної землі, дикої яблуні та рожі залишаться в моїй пам’яті назавжди. Це тільки один із прикладів впливу поетичної творчості ювіляра. А якщо твори М. Тарабія читають українці та передають своїм друзям, шанувальникам поетичного слова, то він — народний поет. Вищого визнання таланту, ніж визнання народом, немає…
Іван БАНДУРКА
Джерело: Вільне Життя
