Минулого тижня наші підприємці хвацько святкували свій законний День. Переказували, що все було на найвищому рівні й впевнені, що такі зустрічі будуть щорічними. Я за них так щиро радів, що забув, що й сам є підприємцем. Правда не таким «битим», як інші, мабуть через це мене й не запросили, але це не важливо. Мабуть, більше цікавить чи важко стати цим самим «ПП», і як на цьому можна нагріти руки.
Отож, все по-порядку. Щоб здійснити операцію «ПП» потрібно:
– бути оформленим на постійній роботі хоча б 1 рік;
– знати «систему»;
– а також мати 4 вільних дні для поїздки в любимий нам Гусятин 🙂
Для початку потрібно звільнитися з роботи і стати на облік в районний центр зайнятості, тобто «біржу». З практики знаю, що ніхто з роботи не йде, а лише пишеться заява. Далі ви один місяць рахуєтесь на обліку, отримуєте законну місячну компенсацію і плавно діло переходе в етап реєстрації на ПП. Інколи буває, що до вас можуть подзвонити і запропонувати роботу, наприклад шофером до якогось фермера чи, навіть, якщо пощастить секретарем в якусь бюджетну організацію все того ж нами любимого селища 🙂
На таке діло ви чемно відмовляєте з причин важкого добирання до місця роботи, алергії на паперову пилюку чи щось інше. Наступним кроком буде написання заяви про наміри. Після цього вам повідомлять коли набереться група добровольців нести цей непосильний тягар підприємництва. Десь за 15 днів ви знову приїжджаєте розписатись в журналі про проходження курсу молодого бійця (в моєму випадку викладач курсів взагалі був у відпустці) і здаєте бізнес-план справи, якою ви хочете займатися.
Дещо про бізнес-план. Це такий хитромудрий документ, який ви можете скачати або з інтернету, підставивши свої дані, або неофіційно купити у завідуючої курсів всього за 50 грн. Собі я облюбував тему «Роздрібна торгівля фруктами та овочами на ринках». На біржі особливо до нього не придиралися, бо нікому він не потрібен, але переглядали – так це точно. Бо спеціально в одному місці не переправив назву центру зайнятості, де він раніше проходив, і мені там підкреслили «червеною» ручкою. В назначений день ви зранку приходите в центр працевлаштування, берете папери і топаєте в адміністрацію до державного реєстратора. Там ви вибираєте вид діяльності, наприклад фото-послуги чи торгівля на ринку, заповнюєте бланки і топаєте платити в касу 70 грн.
Повернувшись, забираєте оригінали та копії свідоцтва і скоренько біжите у податкову. Адже там сидять злі бабки, у яких після обіду сієста, і вам прийдеться приїжджати на другий день. У податкові ви пишете ще якусь заяву і знову йдете платити по квитанції 40 грн., але вже в інший банк (мабуть, начальники організації випивають в різних компаніях).
У підсумку, у вас на руках буде два документи, які засвідчать, що ви маєте право займатися підприємницькою діяльністю. Все це цікаво – скажете ви, але в чому сіль? А справа в тому, що центр зайнятості через 10 днів перечислить вам так звану допомогу середньому бізнесу. Сума залежить від вашої середньої зарплати на попередньому місці роботи і становить від 3500 грн. і більше. А якщо простіше, то вам виплатять нараз усі кошти, які повинна була б сплатити вам біржа. Але для цього вам не потрібно буде їздити і чекати в чергах щоб відмітитись.
Наступне питання: шо робити з тим підприємництвом далі? А далі ви раз платите фіксований податок, а наступного місяця пишете заяву на закриття, у зв’язку наприклад з неприбутковістю чи іншими не менш серйозними обставинами.
Можу запевнити, що нічого протиправного у написаних діях нема. Це всього лиш один спосіб вибити трохи грошенят у держави.
Спонсор допису: Цікавитесь як можна якісно і не дорого полетіти кудись? Дешёвые авиабилеты – це те, що завжди радує туриста
