Головна Архів новин 2006-2018 Суспільство Місто не здійсненних мрій

Місто не здійсненних мрій

-

Закінчився ще один рік. Він був дуже різноманітним на усілякі події. Були важкі падіння та стрімкі злети. Досягнуто певні цілі та здійснилися деякі мрії. Закінчено всі термінові справи у роботі, а не термінові почекають наступного року. Завтра вже не потрібно зранку товктися у переповненому транспорті і можна буде трохи повалятися у ліжку, і так цілих чотири дні. Та сьогодні потрібно заїхати на Петрівку і зробити покупку, щоб у цьому році здійснилася ще одна мрія – завтра я буду лежати дома на канапі і гратися на ноутбуку в Heroes of Might & Magic.

Можливо, це дивно і моя мрія комусь виявиться безглуздою і дитячою. Доросла, сімейна людина мала б мріяти про щось більш глобальне, матеріальне і т.д.., та невпинно йти до завоювань життєвих вершин. Заробляти гроші, виховувати дітей, створювати власний бізнес, політичну партію чи нову течію фундаментальної науки, охороняти ліси, очищувати водойми, прославляти у віках рідну неньку. Розбити всі свої глобальні цілі на стратегічні, котрі у свою чергу поділити на тактичні та подрібнити їх до оперативних планів, таких, що реально виконати в найближчій перспективі, і поступово рухатися вперед до своєї великої мрії… Так, саме так. Багато зроблено у цьому році, але найбільше радості, мабуть, буде завтра, бо здійсниться дуже давня мрія, котра немає відношення ні до якої глобальності, але котрій вже близько 15 років.
 

У часи розвалу глухого „совка” це була майже не здійсненна мрія. Простий та незрівняний ні по яким параметрам з сьогоднішніми комп’ютер коштував як машина. Для малого копичинецького школяра це була дійсно нереальна сума, в порівнянні з кексами тьоті Зої за 12 копійок у шкільній столовій. Я читав книжки про основи алгоритмічного програмування котрі мені з Києва привозив старший брат і чекав свого часу, щоб в дев’ятому класі на уроці інформатики Володимир Володимирович включив фантастичну ЕВМ із загадковою назвою БК–001Ш. Той час настав, і давно пройшов. Після того я працював та грався за різноманітними компами, але мрія дитинства про ноутбук на дивані не полишала мене. Саме тому я закінчу 2006 рік здійсненням мрії свого дитинства і від цього буду почувати себе дуже щасливим. Я  радий що Київ дав мені можливість здійснювати свої мрії.
       
Можливо хтось із вас знову усміхнеться в сарказмі і скаже що це реально було б зробити і в Копичинцях, не варто покидати рідну батьківщину заради таких дитячих мрій. І взагалі, краще Копичинців місця на землі не має! Скажу лише, що це була одна маленька мрія, котра змусила мене покинути рідне місто, котре я справді люблю і так само вважаю, що немає кращого місця на землі. Насправді, давайте задумаємося – чому ми всі, чи переважно всі, хто читає цю статтю і заходить на цей сайт, емігруємо з Копичинців?
Спочатку на навчання. Хто в Тернопіль, хто в Чернівці, Львів, Києв, Відень, Лондон і т.д.. Вчитися потрібно, здобувати вищу освіту, якщо не хочеш все життя копати город чи ходити біля свиней, курей, гусей. Для цього відповідно треба їхати у інше місто, де можна здобути ту освіту. І йде на це від 3 до 6 років еміграції. За цей час світогляд людини дуже міняється. З одного боку з’являється „вічний” студентський голод, брудні „общаги”, злі „діди”, темні вулиці чужого міста, де ти й не знаєш що тебе чекає. З іншого боку ти отримуєш свободу, ти підзвітний тільки собі, ні перед ким не відчитуєшся де бухав три дні, з ким і куди ходив, завтра сусіди не будуть говорити про твої подвиги. Так от з часом людина звикає до буденності великого міста. Так, великого міста, бо в порівнянні з нашими Копичинцями будь-яке місто з вищим навчальним закладом можна назвати великим. І тепер ти дивишся на життя по-іншому і зважуєш де тобі проводити його в подальшому. Добре помізкувавши ти вирішуєш що краще тобі буде тут, а не в Копитах. Принаймні, ближчих пару років.
Так от жага до знань стає першою причиною міграції.
Потім нас всіх чекає робота. Як не крути потрібно заробляти гроші, щоб жити в цьому світі. Де їх заробити в Копитах? Простір для маневру не великий. Якщо ще врахувати, що за часів студентства ти не тільки пив пиво, але й зумів здобути якусь професію, то шанси рідного міста повернути свого молодого жителя стають примарними. Кому там потрібні геологи, фізики, філологи, математики, чи задовольняться там вимоги фінансистів, бухгалтерів, брокерів та інших? Кожен починає шукати де буде краще, як риба шукає де глибше. Всі ми добре розуміємо, що не можна дорікати в цьому.
 

Тут є і друга причина міграції – відсутність перспектив задоволення своїх потреб.
Коли пройде парканадцять років, твої діти закінчать школу у іншому місті і почнуть проходити той самий шлях, ти мимоволі знову згадуєш рідне місто. Як ти його покидав, те що там залишилося і душею хочеться повернутися туди. Але воно вже зовсім інше і не сприймає тебе, не пробачає твоєї „зради”. Допивши келих вина на власному балконі, випустивши останню затяжку хорошого тютюну, думаєш: „Я мігрував, бо там мої мрії були нездійсненні, і не потрібно мріяти про повернення. Це вже неможливо.”
Проживши 10 років на „чужині” в мене з’явилася мрія – років через 20 повернутися в Копичинці, щоб місто прийняло мене як свого і дало дожити вік. Щоб воно не стало для мене назавжди містом нездійсненних мрій.

Спонсор допису: Любите проводити час в інтернеті шукаючи щось цікаве? Дізнайтесь що можна переглянути картинки девушек, та гарно провести час

Попередня статтяДТП
Наступна статтяНам вже… півроку
Shtykhttps://dyoma.pp.ua
Засновник та адміністратор сайту Копичинці та околиці. Люблю своє рідне місто, хоча живу і працюю вже багато років у Києві. У вільний час подорожую та люблю читати книги

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

У Копичинцях смертельне Д...

Відділ комунікації поліції Тернопільської області повідомляє, що 24 липня 2019 року близько 18:30 водій невідомого автомобіля збив велосипедиста і з ...

Як голосувала Копичинецьк...

21 липня 2019 року відбулись позачергові вибори у Верховну Раду України. До вашої уваги результати виборів у нашій громаді по багатомандатному та одн...

Копичинецька ОТГ через 10...

Найвища точка громади сягає 400 метрів. Найнижча - 280 метрів.