«Я тут проїздом. Зупинився лише на мить, – залюбки розповідає водій вантажівки з Кременчука. – Здається, півсвіту об’їздив, а таких дивовиж ніде не бачив…” Тут сом знімає капелюха, вітаючи мандрівників, а національний звір – метрова зелена жаба стереже дві копійки. Ось ангел вбиває змія й дарує дітям світло науки, а Мавка і Лукаш застигли на величезному дереві. Всі ці неймовірні скульптури прикрашають вулиці невеличкого села Чагарів на Гусятинщині.
І в будні працює фонтан
– Хутір, де немає газу, клубу й навіть магазину, – такими були Чагарі за радянських часів, – пригадує Іван Воробець, Коцюбинський сільський голова, якому й підпорядковуються Чагарі. – Сімдесят вісім дворів, трохи більше 260 жителів – маленьке поселення, яке загубилося поміж сотень, тисяч таких самих на карті України. Діти змушені ходити до школи в сусідні Крогульці чи Коцюбинці або аж у Копичинці.
Та кілька років тому Чагарі почали писати нову сторінку історії. З появою на сільських вулицях казкових фігур тварин і химерних істот тут не тільки побільшало туристів, а й самі мешканці потяглися до прекрасного, облагороджуючи власні двори.
У 2007 році завдяки фантазії та рукам всесвітньо відомого митця Олексія Степанова постав Ангел – символ перемоги добра над злом: небожитель вбиває змія, який підкрадається до дітей, а натомість дарує малечі книгу. На розкритих сторінках можна прочитати слова Тараса Шевченка: «Учітеся, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Згодом біля скульптури з’явився фонтан, який працює навіть у будні. А вночі виграє усіма барвами веселки завдяки підсвічуванню.
– Ще у дитинстві за радянського союзу разом з футбольною командою Олексій Степанов виїхав у Бельгію на змагання. Та після прогулянки містом не повернувся у готель. Отак йому й вдалося ще хлопчиком залишитися за кордоном, – розповідає ініціатор створення скульптур, уродженець села, а нині киянин Михайло Мацієвський. – Згодом митець навчався у Королівській академії мистецтв Льєжа, займався оформленням парку Астерікса, паризького й американського діснейлендів, музею діамантів в Антверпені. І, незважаючи на це, погодився на пропозицію прикрасити своїми неперевершеними витворами моє рідне село.
При в’їзді у Чагарі з Тернополя, від Копичинців, подорожуючих зустрічають Мавка та Лукаш, які причаїлися на велетенському десятиметровому дереві. Це ще й функціональна композиція: ті, хто очікує на автобус, завжди можуть від дощу чи палючої спеки заховатися у середині стовбура лісового духу та присісти на зручні лавки. В іншому кінці села біля ставка проводжають мандрівників бетонні лебеді, риби та жаба. Усі скульптурні групи – улюблене місце для фотосесій.
Цегла розсипається, а школи й досі немає
У недалекому майбутньому в центрі села постане ще й «Замок Чагарі». Тут під одним дахом розташуються дитсадок і початкова школа з басейном, спортзалом, творчими класами у мансардах.
– А також перша в Україні, Європі та світі – сільська філармонія на триста місць! – додає пан Михайло. – Можливо, комусь видасться, що це занадто для невеликого села, але ж у Чагарях і Коцюбинцях так багато творчої молоді. Та й Копичинці поруч, де стільки прекрасних колективів, які залюбки виступатимуть на нашій сцені.
Дворики культурно-просвітницького центру прикрашатимуть водограї, а погуляти дітлахи зможуть у дендропарку, який плавно переходитиме у Співоче поле. Автор амбітного проекту – заслужений архітектор України Віталій Юдін.
– На жаль, ось уже впродовж трьох років ми ніяк не можемо почати будівництво, – зауважує Іван Воробець. – Усе впирається у бюрократію – обласне держуправління охорони навколишнього природного середовища ніяк не поставить підписи на документах. Відтак цегла мокне й розсипається, а дітлахам доводиться і в мороз, і в дощ ходити пішки за кілька кілометрів.
А понад берегом річки Нічлави виросте готель у вигляді мушлі.
Містичний фестиваль
Ось уже два роки поспіль у ніч на Івана Купала до Чагарів приїжджають чимало романтиків, аби знайти цвіт папороті. Тут відбувається всеукраїнський фестиваль «Купальська феєрія». Цьогоріч на свято завітали близько десяти тисяч осіб. Різнобарв’я вишиванок, тепло ватри, невеличкий ярмарок, усмішки на вустах та іскорки в очах… Ніби й справді стрілки годинника повернули назад, у часи язичництва, коли наші пращури вірили у всемогутню силу води й полум’я. Майстерно виплетені руками дівчат віночки попливли шукати судженого, а закохані, тримаючись за руки, перестрибували через вогнище.
Свої таланти дарували глядачам виконавці й гурти з Тернопілля та інших областей України. Побував на святі й оперний співак з Австрії Йозеф Івашка. Доброю частинкою гумору присмачував дійство ведучий Гриць Драпак.
– Діти й молодь з Чагарів та Коцюбинців, які брали участь у феєрії, виступили нарівні з професійними колективами, – розповіла Руслана Савка, керівник Копичинського театру поезії «Слово». – Репетиції починалися о десятій вечора, а закінчувалися далеко за північ, та, незважаючи на це, хлопці й дівчата залюбки приходили й викладалися на всі сто. То для них неабияка подія: вони співали, грали, жили на сцені.
Наступного року Михайло Мацієвський обіцяє не менш насичену програму й запрошує на Купала усіх охочих.
Замість післяслова
У вітальному слові до гостей фестивалю заступник міністра культури й туризму України Ольга Бенч зауважила, що багато людей покидають рідні домівки, але дуже мало повертаються назад. Михайло Мацієвський повернувся на малу батьківщину зі святом, з казкою, яка завжди житиме у серцях його односельців.
Катерина НОВІЦЬКА.
Спонсор допису: Настала літня пора і вже пора вибиратись на відпочинок на море? Дізнайтесь більше про отдых цены затока, та виберіть найкращий варіант для себе
