Ми зустрілись з тобою в тролебусі,
що їхав із Дружби на Східний.
Навколо напхалось море людей,
неначе не Тернопіль це, а Сідней.
Ти сиділа й так мило всміхалась
дивлячись у вікно за яким ішов дощ.
На тобі були чорні спортивні штани
і синьо-голубий плащ.
У біло-ніжних руках ти скрипку тримала,
напевне, що ти музикант.
І я уявляв як прекрасно ти грала,
бо у тебе до цього талант.
Я навпроти сидів і у вічі вдивлявся,
хотів в них побачити щось не земне.
Я навіть на мить був подумав, що закохався
у обличчя це миле і у міру бліде.
Та час диктує свої умови –
ось і зупинка моя.
Та вірю, що доля зведе десь на с знову
і тоді ти вже будеш моя
