Заспіваю для себе пісню
і немає різниці чи сумну чи веселу,
меланхолічну чи сповнену радості,
готичну чи сатиричну,
мене і так ніхто не стане слухати,
тому співатиму лиш для себе:
що захочу і коли захочу.
Я можу говорити сам до себе та сміятися сам собі,
а на мене не звертатимуть уваги,
бо просто вже звикли.
Ну і нехай.
Я йтиму по краю прірви і не боятимусь впасти,
бо ходжу отак не багато, не мало – все життя.
Все життя моє є
не що інше як велика яма;
А хіба ями бояться прірв?
Я завжди сподіватимусь на щось несподіване,
тільки це мене врятує від простоти простоти,
від примітивності примітивності,
від буденності буденщини.
Перестати думати означає
перестати рухатись,
перестати дихати,
перестати жити,
переспати з байдужістю.
Я хочу заснути,
для того, щоб прокинутись.
А ти ніколи не прокинешся
якщо ніколи не засинав;
Ти ніколи не народишся
Якщо ніколи не вмирав.
Подивися в мої очі
і скажи чи можу я брехати?
Звісно, що можу,
всі можуть,
але я не буду.
І Дехто також не буде,
хоч так само може.
Світ не досконалий,
бо для чого йому таким бути,
чи для кого?
Заспівай собі пісню
і немає різниці чи сумну чи веселу,
меланхолічну чи сповнену радості,
готичну чи сатиричну,
і так ніхто не стане слухати,
тому співай лиш для себе:
що захочеш і коли захочеш.
