Моя душа – то не підсніжник білий,
Що цвітом назилився до землі.
Моя душа, насправді, бунтівлива
Й зове, й зове мене до боротьби…
Моя душа – то часточка народу,
Що батьківщиною Вкраїну зве,
Він знеболений, закутий у кориги1
Та він ще встане та голову зведе.
Він зло змете обломками кайданів,
І всі згадають Київськую Русь,
Яка тримала жорсткими руками
Усю Європу і ворожий світ.
Трудом на себе станемо міцними
І землю ми повернемо назад:
Посянщину, Берестя, Придністров’є,
Орел і Білгород, Кубань.
Ще вдарим по руках ми шовіністів,
Що відривають в України Крим.
Своїй землі дамо порядок дійсний
І буде у нас Правда, буде мир.
Ми є народ, який від Бога має
Навчить людей орать й збирати хліб.
Ми також знаєм – ворог не дрімає,
Та ми захистимо і мир, і світ.
Й настане, все ж таки, пора арійська
Нащадок їх – великий наш народ.
На чільнім місці буде Україна,
Яку підтримає наш добрий Бог.
* * * *
Моя душа – теж не розкрита книжка,
Де кожен лист немов прожитий рік.
Моя літа так пролетіли швидко –
Зробити ще багато – що не зміг.
Не зміг життя віддати за свободу,
Коли за неї віддавали ті,
Хто розумів всі прагнення народу
І йшов у бій, смертельний бій.
Не встиг пролити кров за Україну,
Бо надто ще малі були літа мої,
Коли УПА вела війну священну,
За що здобула славу на віки.
Я не пройшов гулаги і сибіри –
Був в мене зовсім інший час,
Та я сьогодні добре розумію
Хто на Майдані зраджував всіх нас.
Пора історію нам зрозуміти
Пора із неї висновки зробить,
Пора нам діяти і вірно вибирати
Вождя ВКРАЇНИ з гетьманів земель.
Що ми, нарешті, спокій святий мали
Й не чубились політики, й краї,
Щоб люди Сходу Захід розуміли,
Щоб поважали нас свої й чужі.
Я вірю в вас, синів й дочок Вкраїни!
Я вірю в тебе, матінко моя,
Що розцвітеш осяйно, як калина,
Й щаслива будеш завжди у віках!
1. Кориги – кайдани.
