Mокрий асфальт, блискучий, менi ввижався наче рiчка.
3акритiсть пальт, твердих й тонких, неначе стрiчка…
Cобi дивилась… думала про листя жовте пiд ногами,
утоплене в асфальтi з фактом не мажорної вже драми…
Собi сидiла, мацала рукою порш побитий мною, та без тями…
Ховалася в пальто вiд вулицi освiтленої мiллiонними вогнями.
Tiкала в тiнь i не шукала синє в чорнiм небо.
Осiннiй запах… лiнь… i важкiсть, наче стерво…
Ввижалися коханi i бажанi зараз тiнi…
Знайомi усмiшки, їх настрої осiннi i не тлiннi…
Бажання вiчностi i мiрiї полiтати,
yмiння все важливе в серце повертати…
Холодний, теплий, мокрий, непроникний вечiр….
Мене блукав- манив картинками до втечi.
Душа невпинна незабутньої моєї ночi,
тебе завжди вiдшукають мої великi очi…
Спонсор допису: У будинку холодно і неможливо читати вірші та прозу? У вас є одне вирішення – поставити радиаторы отопления