Якби я міг намалювати квітку,
То б неодмінно так зробив,
Волошки, що дарував улітку.
Тюльпани, що додому приносив.
Ромашки, пахнуть як Твоє волосся,
Чи ті, що назви я не пам’ятаю.
Чи жита принесу повне колосся,
Ти ж його любиш. Так, я знаю.
А фото, де дорога до святині,
Де в житі – я, в ромашках – Ти,
Я пам’ятаю все й донині.
Йшов дощ. Та було тепло навкруги.
Ми бачили ліси й поля,
Хати навколо, і людей.
Лелек, і чорне порося,
Бабусю та її ж гусей.
Отих ромашок принесу,
Дбайливо я складу докупи,
Як буде мало – ще нарву,
Візьму букет собі на руки.
Чи може квітів ще? Усяких.
І білих, і червоних, золотих,
Гвоздик не буду дарувати,
Вже знаю – їх не любиш Ти.
Твоя душа і чиста і свята,
У погляді і у думках мрійлива.
Я подарую квіти вранішні
(там ж роса)
І Ти будеш завжди щаслива…
Якби я міг намалювати квітку,
То б неодмінно так зробив…
Натомість, есемсеску пишу,
Малюю квіти між словами,
У кожній букві квіточку залишу
Моїй миленькій, любій і коханій.
Спонсор допису: По материалам http://novosti.spb.ru
