Купе поїзда. Нас четверо. Щойно закрилися двері за молоденькою провідницею.
— Яка, га? — грає бровами їй услід лисуватий, літ сорокап’яти чоловік. — І хоч би хто один спромігся на комплімент… Що ж це з нами робиться, браття?
— Вироджується сильна половина, — підтримує лисуватого сивоголовий дідусь, дістаючи зі сумки пляшку відомої рідини. — А чому? А тому що у нас змалечку забрали Бога. а з ним і любов до ближнього.
— Мабуть, маєте рацію, —погоджується лисий, у свою чергу дістає зі сумки кусень ковбаси й паляницю житнього хліба.
— А які колись були часи!—мрійливо продовжує сивоголовий.
— Жінці руки цілували, захищаючи її гідність стрілялися на дуелі… Скільки пісень, віршів, шедеврів мистецтва народилось завдяки жінці. А нині? Нині місце в тролейбусі чи автобусі не уступимо. Зробили з неї кого? Рабиню, прислугу?
— Так їм і треба! — нарешті озвався і третій, гарної статури літ під тридцять пасажир, і також поклав на столик свою пайку — ще одну пляшку магазинної… — Жінка, скажу я вам, одне із найєхидніших створінь на землі! Адже саме вона, жінка, першою знайшла спільну мову зі Змієм…
— Чим же вони тобі, юначе, так досолили? — зводить на нього сиві очі під вицвілими бровами дідусь.
— Чим? А ось послухайте, — красень розкоркував пляшку, наповнив склянку, продовжив. — Послали мене з товаришем у Київ на курси підвищення кваліфікації. На цілий місяць. Жінка з такої оказії злагодила кілька сорочок, два костюми, дала грошей — столиця! Я сів і поїхав. Товариш, що вже не вперше їздив на подібні курси, швидко на вокзалі домовився з якоюсь бабусею про квартиру, сторгувався за ціну. Я взяв адресу, але спочатку ми поїхали зареєструвались, потім пообідали в якійсь кнайпі й лише під вечір я відшукав потрібний будинок.
Двері відкрив симпатичний дідусь з пишними козацькими вусами.
— То ви наш новий квартирант? — отримавши ствердну відповідь, протягнув мені ключ. — Проходьте й живіть собі, пане мій хороший!
Квартира виявилася чудовою. У чепурному, затишному, власному будиночку з окремим виходом — живи собі чоловіче!
Лише я виліз з ванної, одягнув спортивний костюм, як у двері тихенько постукали. У кімнату, не повірите, впливло сонце, як у Івана Богослова…
— Під ногами місяць, а на голові вінок із зір, — вставив дідусь.
— Повірте, я на своєму віку ще не бачив такої красуні. Куди не кинь оком — усе на місці… Я оторопів, а Зінька — так звали красуню, наче у власній хаті почала поратись. Зготовила швиденько вечерю, я вийняв біленьку, запросив розділити трапезу, вона не відмовилась. Розговорились. Зінька виявилася онукою хазяїна будинку.
Ну. думаю, мій товариш завтра трісне від заздрощів! А це ж попереду цілий місяць раювання поряд з такою красунею…
Зінька не відмовилась від чарки, від другої, далі на брудершафт… Словом, пішло-поїхало, й через деякий час вона лежала зі мною у ліжку.
— Щось ти надто швидко її зачарував? — кинув репліку лисуватий.
— От-от! Саме про це мені слід було подумати телепневі! Де там дорвався, як кіт до сала… Прокидаюсь під досвіток — її нема. Мац за штани —нема штанів. Я до валізи — порожня: ні сорочки, ні другого костюма, ні спортивного, ні грошей, ні годинника — лише паспорт та відрядження на столі…
Коли трам пройшов, стукаю до Діда.
— Чого тобі, синку? — з’явився, як привид, у дверях весь у білому.
— Де мої штани, годинник, гроші?
— Звідки я можу знати? — дивується дідок і робить великі, як у сови очі.
— Де, чорт вас подери, онука ваша?! Я зараз міліцію викличу!
— Яка онука? Що ви кажете, пане мій хороший?
— Зінька де?— репетую, гасаючи по кімнаті у трусах. Добре що хоч це майно лишила.
— Зінька? — ангельськи дивиться на мене старий пеньок. — Перепрошую пана, але я не знаю ніякої Зіньки.
— А хто ота шельма, що звечора була в мене?
— Дружина ваша, мій пане!
— Що-о-о?!
— Вони, дружина ваша, ще перед обідом найняли квартиру, заплатили на тиждень наперед за двох, сказали, що ви під’їдете пізніше… А моє діло таке — дати нужденним людям притулок, а чому би не дати…
— Ось така історія, — зітхає красень.— Ну то що будемо, після цього цілувати ручки отому зіллю?
— Давайте вип’ємо за дружбу,— запропонував лисуватий.
— За дружбу!
— За чоловічу, незрадливу дружбу!
Одностайно дзвякнули склянки.
Спонсор допису: У вас є власний автомобіль котрому також потрібні аммортизаторы? Тоді вам обов’язково слід подзвонити по тел (094) 926-80-39 і придбати все необхідне
