Один із найстаріших костелів не лише на Західній, але й по всій Україні заховався у нашому рідному мальовничому подільському містечку Копичинці. Костел Успення Пречистої Діви Марії розташований у центральній частині міста, з роками часто змінював свій вигляд. Історія не зберегла фактичних документів, які б засвідчили точну дату створення храму. Неодноразово він витримував татарську та турецьку облогу. Вороги знищували нашу культуру, обезчестили святість собору, у вогні згоріли документи. Проте за іншими довідковими джерелами вдалося дізнатись, що його зведено у 1443 р.
Костел побудовано у цесарському стилі, але не позбавленому елементів барокко: „величний стиль” будівлі відображає прогресивні уявлення про складність, різноманіття, мінливість світу. Документи стверджують, що власником Копичинців і, зрозуміло, костелу на той час був пан Яков зі своєю найдорожчою матір’ю Єуфемією. Вони, за згодою львівського Єпископа Яна, побудували собор на славу всемогутнього Бога та на честь св. Марії Небовзятої, св. Катерини, св. Апостолів Симона і Юди, а також мучеників св. Станіслава, св. Климента, св. Павла та св. Леонарда. Це був перший костел в Копичинцях. Спочатку це була дерев’яна будова, але такою довго не проіснувала, єдиний дерев’яний собор в Копичинцях, що зберігся в первинному вигляді, це Воздвиженська церква (1630 р.) В той час костели були лише в Теребовлі, Копичинцях, та Білій (2 кілометри на захід від Чорткова), тоді як в Тернополі, Чорткові та Гусятині ще не було. Й досі не відомо скільки таких дерев’яних костелів поставили і скільки їх згоріло.
Дерев’яний костел в Копичинцях зруйновано татарами у 1618-21 роках. По тих катаклізмах його відбудовано у 1705 р. Через століття, наприкінці XVIII ст. виникла необхідність ремонту цього костелу. Пізніше, як з’ясувалося, цей захід не міг врятувати стару будівлю. І костел вирішили перебудувати. 1802 рік (з інших джерел – 1805 р.) вважається офіційною датою побудови кам’яного костелу з дзвіницею. Нова будівля, на щастя, не втратила рис цесарського стилю та барокко, навпаки, стала ще більш величною та пишною. Урочисто посвячено його у 1824, але фактів, що засвідчували б ким саме, нажаль, не збереглося.
Архітектурне вбрання костелу доволі пишне. Туристам, що відвідують високий 14-метровий храм, слід одразу звернути увагу на головний фасад. Над дверима зображено герб родини Баворовських, яка з 1688 року
володіла Копичинцями. Його ж можна побачити і по обидва боки фасаду, але вже не повністю. Від родинного знаку шляхтичів залишилися лише руїни. В сучасному костелі лівий і правий вид гербу взаємодоповнюють одне одного: якої деталі немає з одної сторони, та обов’язково є з іншої. У ніші на верху костелу знаходилась статуя Пречистої Діви Марії, оточеної по обидва боки химерними фігурами. Вхід на подвір’я костелу проходив через муровану браму (бачимо на фото, до наших днів не збереглися) з двома залізними хвіртками і центральною напівкруглою аркою. Брама побудована в тому ж стилі, що й костел. Спочатку собор було огороджено дерев’яним парканом, а вже на початку 1990х збудували мурований.
У костелі налічується п’ять вівтарів. Головний вівтар присвячено Пресвятій Діві Марії. По обидві його сторони знаходяться фігури св. Петра і св. Павла. У вівтарі раніше містився образ Успення Пречистої Діви Марії.
Окрім головного вівтаря є ще чотири бічних
(два з яких розташовані на так званих стовпах). Біля східної стіни костелу знаходяться два вівтарі з іконами Ісуса Христа та Діви Марії. Зокрема, на жертовнику що на філярі (з польської – стовп) зображено образ Пречистої Діви Марії, яка тримає на руках страждальне тіло свого сина. Бічні вівтарі прикрашені пишним барокковим ліпленням, що надає інтер’єру костелу святкового і радісного характеру. Перед головним вівтарем знаходиться балюстрада з дуба, де люди клякають до св. Причастя. Стіни в костелі раніше були вкриті образами. На сьогодні залишились тільки ікони Хресної дороги, які постійно висять на стінах. За словами о. Івана, їх ніколи не знімають, це вже стало своєрідною традицією храму. Сповідальниць у храмі не залишилось, можливо, також були зроблені під стиль костелу, але фактів, які б засвідчили це, нажаль, немає.
Поряд і з костелом знаходився пам’ятник захиснику людей і тварин від заразливих хвороб, покровителю хірургів – св. Роху (Рох народився в Монпельє, Франція, в 1295 році. Він став ченцем і віддав все життя і сили догляду за хворими, у тому числі і інфекційними. Самовідданого ченця незабаром після смерті (16 серпня 1327 р.) оголосили святим). В документах написано, що якось 200 років тому, серед мешканців міста Копичинців лютувала епідемія холери. Після нелегкого подолання хвороби копичинчани спорудили монумент і пообіцяли собі протягом восьми днів, починаючи від 16 серпня, збиратися біля постаті французького монаха на молитву. Часто люди проводили час коло фігури ввечері, адже вона була дуже чарівно освітлена. В період війни монумент знесли, як загрозу нацизму. Зараз же біля сучасного костелу поставлено пам’ятник Тарасу Шевченку (1989 р.). До речі, вулиця, на якій знаходиться костел, носить ім’я Великого Кобзаря.
Костел відчув значної шкоди у Другій світовій війні. Знищено дах, дзвіницю, постраждав образ Успення Пречистої Діви Марії у головному вівтарі, вкрадені келихи і капи. Інвентар і опис в часи війни відзначає відсутність органа у костелі — він міг бути знищений або реквізований німцями разом із церковними дзвонами, як брухт кольорових металів. Костел був закритий у 1945 р. і від того часу використовувався не за призначенням, а як склад. Спочатку у ньому складали склотару, а пізніше він перетворився на такий собі міні-консервний завод: займались перетворенням соків. Єдині костели в області, що діяли в часи війни, знаходилися в Кременці та Галущинцях (Підволочиський район.)
Після довгої перерви костел Успення Пречистої Діви Марії відкрили у 1990 році для служби. Спаплюжену, збезчещену ворогами святиню довелося наново освятити, що і було зроблено. Щоправда, ким освячено – невідомо. В костелі збереглись залишки невеликого органа. За свідченнями отця Івана, труби від інструменту, декілька років назад, використовувалися як іграшки для дітей. Справа у тому, що в одному із приміщень сучасного костелу знаходився дитячий садок. Інформація про подальший стан органа відсутня. Лише відомо, що збережені залишки дуже давні.
Зараз в сучасному костелі проводиться реставрація. Змінювати інтер’єр не будуть тому, що це заборонено архітектурним стилем. Відновлення костелу проводиться за допомоги жертводавців, яких у храмі не мало. Колишнім парафіянам та їхнім родинам, що в часи війни змушені були залишити Україну, також не байдужа доля святині. Інша допомога надходить від міжнародної католицької організації „Kirchen In Not”. Під костелом знаходиться крипта (в середньовічній західноєвропейській архітектурі – каплиця під храмом (зазвичай, під вівтарною частиною), що використовувалася як місце для почесних поховань). Під час ремонтних робіт у крипті, яка була чомусь завалена сміттям, знайшли лише декілька кісток, частину труни, а також кам’яну плиту на якій написано: „Матій, Тадей, граб’я Баворовський, 21 вересня 1748 року – в Копичинцях жив примірно, вмер побожно з жалем жінки, дітей, слуг і підданих 6 січня 1814 року.
Жінка, напам’ять неустаючого жалю, поставила цей пам’ятник, просячи кожного про молитву за душу його.” На згадку про фундаторів костелу у храмі встановлено пам’ятну дошку. В ході реставрації о. Іван виявив цікаву річ: під кожним вікном знаходиться велика ніша. Заглибина відповідає розміру вікну. Про неї не було відомо з історичних джерел. На питання, для чого ж, все-таки, застосовувалась ніша – немає відповіді.
15 серпня – храмове свято. Саме в цей день можна зустріти багато людей біля костелу, що приходять віддати шану Господу Богу.
Костел Успення Пречистої Діви Марії – велична і витончена архітектурна споруда, що вражає своєю красою та довершеністю. Копичинцям є чим пишатися.
