Копичинській загальноосвітій школі І-ІІІ ступенів №1-гімназії пощастило з ювілеями. Днями випускники, школярі, педагоги святкували 150-річчя першої згадки про школу і 5-річчя школи-гімназії.
Приводи зібратися, відсвяткувати, погодьтеся, поважні. Так не щороку випадає. І зібралися. З’їхалися у Копичинці і колишні викладачі, і колишні учні.
Але Копичинська школа-гімназія цікава не тільки своїми давніми традиціями. Викликає вона інтерес ще й тим, що стає другим домом для своїх учнів. І не метафорично, а практично. Ви тільки подумайте: з-поміж п’ятдесяти вчителів тридцять вчилися у цій школі.
Ось і вчитель початкових класів Марія Лаврушко, закінчивши школу, повернулася до неї педагогом.
— Працюю тут уже двадцять років, — розповідає жінка. — Жодного разу не пошкодувала про свій вибір — ані стати на стежку вчителя, ані викладати у рідній школі. Адже дома, як кажуть, і стіни допомагають. Тут дуже позитивна, дружелюбна атмосфера. Я викладаю географію. Діти люблять цей предмет, тому вчити їх приємно. Сьогодні зустрілася зі своїми вчителями, учнями. Особливо приємно було побачити свою класну керівничку Галину Пасічник.
Поспілкувалася я із нею. Виявляється, викладала вона тут разом із чоловіком. Пані Галина — українську мову, він — математику. Пропрацювали разом десять років. Ці літа виявилися настільки дорогими та пам’ятними, що часто відвідують цей навчальний заклад.
— Педагогічний колектив тут завжди добирали дуже прискіпливо. Лише найкращих, найосвіченіших педагогів допускали до роботи з дітьми. Це навчальний заклад любові, доброзичливості, добра. Можу із впевненістю це стверджувати, дивлячись на молоде покоління — і вчителів, і учнів, які зібралися сьогодні в залі. Школа ця — всім школам школа.
Пані Галина, окрім учительського, має і поетичний талант. Вона прочитала мені кілька поезій про школу, про цей «другий дім для учнів голосистих. Панує тут і злагода, і мир між учнями та вчителями»», але «вже тепер не ми, інші вчителі розгадують науки таємницю».
Такої ж думки і учні. Юля Кос вивчає суспільно-гуманітарні науки, каже, що кожного дня йде залюбки до школи.
— Тут навчають не тільки дисциплін, а й бути відповідальними перед своєю країною. Патріотичності, високоморальності.
— Школа для мене — як рідна оселя, — підтримує подругу Леся Гутор. — Вчителі тут не тільки справно та цікаво навчають, а є справжніми друзями. Можу поговорити з ними та отримати відповіді на запитання, які мене цікавлять. Знання, які здобула тут, — добрий гарант того, що я зможу вступити до вишу.
Наступного року дівчата стануть першим випуском гімназії. Директор закладу Ольга Білик каже, що інакше як постійно тримати високу планку навчання та виховання вони не можуть.
— Перша Копичинська школа завжди була елітною, — зазначає вона. — Через те, що у нас рік у рік формується творчий педагогічний колектив, через те, що ми пам’ятаємо про наших попередників і несемо відповідальність перед ними. Дух школи наче передається у спадок. Цьому святкуванню передувала копітка робота. Адже ми зібрали чимало наших випускників та педагогів, які свого часу працювали тут. Але після святкування нас чекає інша праця — влаштування випускного. Та й буденне життя у школі вирує. У нас діє чимало гуртків, колективів. Наприклад, «Любава», «Ластів’ята», хореографічний ансамбль, молодіжне товариство «Соколи». Тож високого неба вам, друзі!
Анна ЗОЛОТНЮК.
«Вільне життя плюс», №39 (15151) від 26.05.2010 р.
