У кожного з них залишається надія

До Копичинецької лікарні  ми завітали разом з начальником  головного управління  охорони здоров’я  облдержадміністрації  Богданом Ониськівим минулого тижня. І про сателітне  відділення  гемодіалізу, яке діє тут ось уже  майже  рік, хотілося, звісно, написати в оптимістичних нотах. Адже медики, інженерно-технічний  персонал, адміністрація закладу, зрештою, влада, роблять  усе для  надання  ефективної допомоги своїм  пацієнтам. Якби не тривожна  статистика…

Як озвучив  головний лікар  Тернопільської університетської  лікарні Мирослав Гірняк, зараз на апараті “штучної нирки”  в області  перебувають 108  пацієнтів. Ще  7 хворих отримують  допомогу  амбулаторно  – методом перитонеального діалізу, 21 пацієнт – у черзі на замісну  ниркову  терапію. За межами  України  та Тернопілля на гемодіалізному лікуванні є ще 5 хворих. Усі вони вимагають  негайного повернення в область, додому.

За прогнозами медиків, протягом трьох-шести наступних  місяців кількість пацієнтів, які  потребуватимуть діалізної  терапії, зросте ще на 18-25 осіб.

Ось такі, дуже  невтішні цифри. Кількість тих, хто, у буквальному сенсі  слова, прив’язаний  до лікарні,  невпинно збільшується. Пригадую, у  грудні 2008-го  я готувала  матеріал з нефродіалізного центру обласної  лікарні, тепер уже університетської. Тоді,  ледь  більше року  тому, на апараті “штучної нирки” в  області перебували 76 пацієнтів.

Власне, вже й  тоді гостро стояло  питання про відкриття  сателітного гемодіалізного відділення. Відкрили його у Копичинцях, на базі  номерної лікарні. Чому саме тут? Насамперед це дало змогу  охопити пацієнтів  південних районів. Копичинці розташовані  на міжнародній  трасі. Сюди  значно  зручніше й ближче, отже, й дешевше, добиратися на гемодіаліз хворим не лише  з Гусятинського, а й з Чортківського, Борщівського, Заліщицького районів, ніж до Тернополя. Взагалі,  згідно зі світовими стандартами, надання допомоги таким пацієнтам має здійснюватися  у межах не більше 60 кілометрів.

Відкриттю філії у Копичинцях сприяло і порозуміння  влади. Крім  коштів, залучених з області, майже два мільйони гривень на створення  відділення  вишукали, хоч як  не було важко, з районного  бюджету. Зате  тепер  мають власну  артезіанську  свердловину, адже  для “штучної нирки” головне – водоочищення. Убезпечили себе й  автономним електропостачанням.

Обладнали  також палату інтенсивної терапії, де є  необхідне  сучасне  обладнання. Персонал  відділення  робить усе, аби полегшити  біль своїх пацієнтів. Сьогодні  на 6  “штучних нирках” допомогу  отримують 12  хворих. А вже з 1 травня  має запрацювати друга зміна – ще для 12  пацієнтів. Для цього  необхідно  виділити з обласного бюджету  на 2010 рік  більш ніж  півмільйона  гривень.

Взагалі лікування  діалізних хворих дуже  дороге. Витрати на одного пацієнта, який  “прив’язаний” до  штучної нирки, складають 33-35 тисяч  у рік. Загалом для сотні хворих з нирковою недостатністю потрібно майже 14 мільйонів гривень. Це дуже  великі гроші  для обласного бюджету.

– Людина сама  мусить насамперед подбати про своє здоров’я, – каже  начальник головного управління  охорони  здоров’я облдержадміністрації Богдан Ониськів. – Адже  діаліз – це лікування не кардинальне, воно лише  подовжує життя. Тому  коли є  схильність до ниркової патології,  є  інші супутні захворювання,  слід вчасно звертатися до  лікаря, спільно з медиками дбати про первинну  профілактику недуг. На жаль,  нирковій  недостатності сьогодні сприяють й екологія, і невідповідне харчування, і безконтрольне вживання різних ліків.

А тим часом медики у Копичинцях щодня  огортають теплотою й  увагою своїх  пацієнтів, котрі два-три рази на тиждень  змушені приїжджати до лікарні. Згідно зі стандартами, хворі на ниркову  недостатність мусять бути на діалізі не менше  9-12 годин протягом  цього часу.  І так місяць у місяць, рік  у рік… Вони просто не виживуть  без  штучного очищення  організму. Тому з відділення  хронічного  гемодіалізу  пацієнти  ідуть, не прощаючись. І навіть у  цьому замкнутому  колі у кожного з них залишається надія…