В’язниця — це не тільки установа для виконання покарань, але й своєрідна школа, де ступившу на хибний шлях людину намагаються перевиховати та змінити її ставлення до навколишнього світу. Сьогодні в Україні діє більше сотні пенітенціарних установ. Одним з таких виправних закладів є Копичинецька виправна колонія №112, що на Тернопільщині, у якій нещодавно побувала кореспондент «Нової Ери».
Згідно історичних даних, нинішня колонія у 1966 році була першою на теренах області дитячою трудово-виховною колонією. З 1982 року за Наказом Міністра внутрішніх справ почала відбуватися реорганізація — з дитячої в дорослу колонію загального режиму, середнього рівня безпеки. Міру кримінального покарання до позбавлення волі тут відбувають особи, засуджені від 1 до 15 років за тяжкі та особливо тяжкі злочини. В установі проживає 830 ув’язнених з усіх куточків України. За національністю тут є росіяни, білоруси, азербайджанці, грузини, вірмени, узбеки, болгари, цигани і навіть один гагауз.
Найбільше в’язнів в колонії м.Копичинці «сидять» за вбивство та крадіжки. Вік ув’язнених – від 20 до 60 і більше років. З них — 73 службовців і 23 учнів та студентів. За навмисне вбивство покарання відбувають 188 чоловіків, за крадіжку особистого та державного майна — 170, за розбійний напад — 105 засуджених, за умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть, — 85 чоловік, за грабіж — 69, за зґвалтування — 30, за вимагання — 8 осіб. Майже 90 ув’язнених мають «відсидіти» термін від 10 до 15 років. Чимало засуджених за вбивство вважають себе несправедливо звинуваченими, а п’ятнадцятирічне ув’язнення – занадто тривалою для них мірою покарання. Зі слів мешканців пенітенціарного закладу, виправну колонію раніше вони уявляли по-іншому, адже «по телевізору показують зовсім інше життя «на зоні». Інші, порівнюючи з колоніями у східних областях України, задоволені умовами перебування. Адже у спальних приміщеннях досить тепло — температура повітря 18 градусів. Тюремні келії більше схожі до звичайних кімнат гуртожитків, щоправда, розраховані вони на понад десять осіб. Посеред приміщення навіть є акваріум з рибками. На тумбах біля кожного ліжка – засоби особистої гігієни, люстерка та фотографії родичів, на стінах – ікони. У вільний від роботи час засуджені грають у настільні ігри – нарди і шашки. Карти, як азартна гра, в колонії заборонені.
Здавна вважалося, що релігія здійснює неабиякий вплив на втрачених на деякий час для суспільства людей. І донині церква не полишає опікуватися над в’язницями. Саме релігійність є першочерговим «щепленням» від злочинності у Копичинецькій виправній колонії. Щоденна тригодинна молитва, літургії на великі свята відбуваються у церковній святині на території колонії, куди ув’язнені приходять охрещуватися, сповідатися та замолювати свої гріхи. Ув’язнений Андрій ставить свічки, молиться і каже, що навчився прислуговувати в храмі св. Юрія Змієборця, потрапивши в колонію. До цього часу він у Бога не вірив. А сьогодні засуджений дотримується передріздвяного посту – м’ясо з других страв відкладає на бік тарілки або віддає своїм товаришам. У середу та п’ятницю може обмежуватися лише хлібом та водою.
Будь-яка людина може деградувати у закладах такого типу. Тому при колонії в Копичинцях діють музичні самодіяльні колективи. Так, до цьогорічних Різдвяних свят засуджені готуються по-особливому: вивчають колядки та щедрівки, готують концертні номери для гостей. А минулого року талановиті ув’язнені створили вертеп і показали святкову програму мешканцям м. Копичинці. Специфічною особливістю Копичинецької колонії є щоденний музичний супровід тюремного ансамблю. До нього входять четверо ув’язнених, котрі відбувають покарання за крадіжки та навмисне убивство. Щодня вранці перед сніданком і перед вечерею вони грають «Прощання слов’янки», вальс та інші народні пісні.
Ще кілька десятків років тому дисциплінарний ізолятор (ДІЗО) був найстрашнішим місцем для мешканців зони. Проте сьогодні умови перебування у ньому пом’якшили. Як і раніше, у дисциплінарний ізолятор, або, як його ще називають засуджені, «яму», потрапляють на строк до 15 діб за те, що не виходять на роботу, порушують дисципліну або правила поведінки «на зоні». Перебуваючи в ДІЗО, в’язні не працюють і мають право лише на одногодинну прогулянку у супроводі чергового. Їм забороняються побачення, одержувати посилки та бандеролі і купувати харчі. Проте, якщо колись мешканців «ями» годували лише 300 грамами хліба та чашкою перевареної води, то тепер їхній добовий раціон нічим не відрізняється від загального. В ізоляторі є «нари», умивальник та туалет. Щодо розваг, то тут існує сувора заборона на настільні ігри. Натомість ув’язнені мають можливість досхочу попліткувати та почитати. До речі, у ДІЗО ув’язнені найчастіше читають Біблію.
«Хто хоче щось робити – шукає засоби, хто не хоче – шукає причину». Такий девіз красується нині на стінах колонії. Забезпечення кваліфікованою працею ув’язнених – є найгострішою проблемою серед усіх установ відбування покарань України. Копичинецька виправна колонія розміщена на площі 85 тисяч квадратних метрів. На території установи діє кілька підприємств, що виготовляють найрізноманітнішу продукцію. Лише за 9 місяців колонія випустила продукції на 1 млн. 16 тис. грн: фундаментні блоки й шлакоблоки, тротуарну плитку, ковані вироби, меблі, габіони – спеціальні сталеві сітки для укріплення схилів. А також ремонтують автомобілі та доглядають за 122 поросятами. Правда, щомісяця за робочу силу та інші виробничі потужності доводиться сплачувати неабиякі податки – близько 100 тис. грн. Аби забезпечити себе хоча б мінімальною заробітною платою, яка на сьогодні складає 545 грн, засуджені повинні працювати. Дехто з них отримує навіть понад 600 грн. Проте на особові картки їм надходить лише 15% від заробленої суми. За згодою в’язня, гроші можна переводити на рахунки родичів.
Деякі країни Європи сьогодні відмовляються від застосування карної політики суто з економічних міркувань, тим самим вони істотно знижують витрати на утримання злочинців. Україна ж установи такого зразка фінансує, правда, всього лише на 50%. Повна собівартість одного утриманця обходиться державі у 980 грн на місяць. 143 грн відраховують на комунально-побутове забезпечення: це вартість світла, води, газу. На сьогодні харчування тюремника складає лише 198 грн. на місяць. Щоправда, на харчі засуджені не скаржаться. В день вони отримують 575 г хліба, 120 г круп, макаронних виробів, олію, тваринні жири, картоплю, овочі, томатну пасту, цукор, 100г м’яса і 130 г риби. На зароблені гроші вони купують чай, печиво, цукерки, засоби гігієни. Як не прикро, але сьогодні держава відвернулася від людей, котрі пішли проти закону. Непотрібними їй стали і ті, хто був несправедливо засуджений. Однак, власними силами працівники Державного департаменту з питань виконання покарань роблять усе можливе для покращення стандартів життя за гратами, дотримання прав та умов перебування забутих суспільством людей.
