Про тих, хто «ріже» людям в очі такі страшні слова, в народі кажуть, що він, мабуть, грибів об’ївся. А Ілліч, як згадували очевидці, дуже любив гриби, міг багато з’їсти нараз, особливо збуджував себе смаженими … мухоморами. А мухомор, крім отрути, містить у собі наркотичні речовини, які можуть викликати різні галюцинації. Ленінградські вчені, що вивчають цю проблему, роблять висновок: Леніну, який часто перебував під впливом наркотичної дії грибів, соціалізм, диктатура пролетаріату, дружба колонізованих народів просто примарилися…
Справді-бо, лише людина, що переїлася грибів, могла організувати в православній країні церковні погроми.
Весною 1922 року, коли в Поволжі лютував голод, на дорогах валялися тисячі трупів, люди їли людей — прямі наслідки воєнного комунізму, — вождь більшовиків вирішив реквізувати церковні цінності нібито для закупівлі продуктів для голодних. Але то був черговий обман — не тільки на внутрішньому, а й на міжнародному рівні: кошти на продовольство для голодних жертвували багато країн світу. Та більшовики використали їх зовсім на інші цілі: для закупівлі техніки і зброї для експорту революції, придбання в чужих столицях приміщень під посольства, заснування там шпигунської мережі. Достеменно відомо, що кошти, зібрані трудящими Англії для допомоги голодним волжанам, до останнього фунта були витрачені на придбання в Лондоні фешенебельного палацу для більшовицької дипломатичної еліти.
Голодним не перепало і шеляга. Коли ж вони, запідозривши обман, стали чинити опір бузувірському грабежу церков, Ленін в листі до членів політбюро ЦК вимагає, щоб процес проти непокірних був проведений негайно і «закінчився не інакше як розстрілом дуже великого числа найбільш впливових і небезпечних»… Заодно акція та давала йому можливість розправитися з духовенством, якого він ненавидів, як чорт ладан. «Чим більше число представників реакційного духовенства… вдасться нам розстріляти, тим краще».
А може, в усьому винна борода? Адже під час Жовтневого перевороту Ленін не мав традиційного «клинка», ні вусів. Ще з літа 1917-го, переховуючись від жандармів, він для конспірації постійно голився (перукарем нерідко був Сталін), а відпустив борідку лише в лютому 1918-го. Значить, всі живописні картини, художні кінофільми, вистави про період перевороту, де вождь з бородою, — фальшивки.
Та це півбіди. Допитливі історики з подивом виявили, що доки «вождь» голився, він писав набагато гуманніші декрети — про землю, мир, демократичні свободи, а тільки відросла борода, як з-під його пера посипалось: «розстріляти!», «повісити!», «чим більше, тим краще».
Його «мухоморна» ненависть до всього на світі загрозливо прогресувала і з роками перекинулася з «мужиків», інтелігенції навіть на робітничий клас та власну партію. Це підтверджує таємний «Лист до цюріхського друга», написаний у червні 1921 року і суворо засекречений у партійних схронах до останнього часу. «Вождь» зізнається, що глибоко розчарувався в «класовій свідомості робітників», переоцінив сили партії, яка зрадила інтереси революції, а «внутрішні тертя і дрібне самолюбство окремих осіб настільки роз’їдають партію, що «після боротьби на всіх фронтах від неї залишаються тільки останки…» І далі: «Наша юна бюрократія повністю перейняла помилки своїх попередників і за наївністю ще збільшила прірву, яка існувала між правителями та підлеглими».
Звичайно, справа не в мухоморах та бороді. Причинна суть цього великого дурману набагато глибша. Збагнути її допоможе знаменита теза відомого українського політичного діяча і теоретика Д.Донцова: «Жодна влада не може обійтися без демагогії». Більшовицька — й поготів. Нема сумніву, що майбутні покоління вивчатимуть її методи в школах та вузах як хрестоматію демагогії. Обдуривши бідний, довірливий народ першими підступними декретами, вона відтоді для самозбереження змушена була вибріхуватися на кожному кроці.
Досить пригадати такий випадок. У 1918 році Центральна Рада вимолювала в російського революційного уряду хоча б елементарних прав і свобод для України, серед яких — і визнання державності української мови. На це прохання Ленін брутально відповів: «Дайте їм дві мови!» (тобто обіцяйте, задурюйте, тільки б втримати Україну в лабетах імперії). Як нам дали «дві мови» — ми донині бачимо.
