Одного разу в славніи Руськім краї
В куточку української землі
Для того,щоб наблизитись до раю
Мужі-монахи звели монастир.
Жили по правді,Богові молились
Відмолювали людськії гріхи
Аж поки в нічку темну нещасливу
На них напала лава татарви.
Антихрести із чорними руками,
Що лили кров людську в пекельний вир
Топтали образи,ченців вбивали
А потім підпалили монастир.
Не витерпів такої Бог наруги
Послав на землю свій каральний меч
Ченці ординцям розтинали груди
Мов камінці злітали голови їх з плеч
З тих пір по світу слава прокотилась:
Копа ченців орду перемогла
А в тому місці місто утворилось
І річечка, що кров татар змела.
Те місто ми Копичинцями звемо
В честь наших славних прадідів,батьків
І річечку Нічлаву бережемо
Як світлу пам"ять тих далеких днів.