Як через лінзу кольору дивитись, і дивуватись чом усе так ясно.
Навколо лиш веселі люди, туди іти не сором є.
Будинки з сірості злетіли, осіли світлом радості і дня.
Сонце благодаттю засіяло, стало більш приємне.
Не ріже більше очі сонячне проміння, каміння смутку не летить,
Воно лежить десь на дні океану, стану ворожого.
Бажання, почини, думки, усе летить,
Окрилений ідеш кудись, у вись злітаєш.
Надії всі зароджуються тут, пут окови спали,
Загримотіли десь в безодню, людну прірву.
Де всі є сірі і безбарвні, дні однакові, негарні.
Ти ж дивишся на все це, це є погано, але що поробиш, ти інакший.