Життя моє буденне й сіре, мов той туман, що кожен день новий.
Та фарби його геть вже сірі, такі, як кров, що по мені тече.
Щаслива втома, мов солодкий яд, дарує мому серцю втіху.
Але воно, як штучний аромат, тікає геть від мого тіла.
М’якенькі іграшки, червоні шаріки, солодкий мед і запах молока.
Це те, чим марила, це те, що бачила, коли пішла у небуття.
Не хтіла йти! Вона не та, щоби пішла!
А доля, жахлива доля, почула тук, тук,………і нема.
Ось так зникає кожен, від вбивчих жестів долі.
А маленьке дитя народжується у муках волі.
Така система є в театрі дійLLLLL