Жив собі на світі Чорний кіт. Ще з народження він був невдахою. У нього не було друзів, бо всі зневажали його за те, що він був чорний. Навіть Мама-кицька більше любила інших котенят, а на Чорненького, не звертала увагою Час-від-часу Кіт впадав у депресію. Період осінньої депресії переходив у зимову. Навіть весна не була для нього порою романсування.
– Якій киці я здався, такий чорний, як сажа. Сумно роздумував Кіт.
Тинявся він без діла по вулицях Копичинець, рахував горобців на дроті і радий був би погратися хоча б з мишками, але вони, чомусь, теж його боялись.
Коли Кіт був ще маленьким, він серйозно захворів… У нього був синдром крокодила Гєни. Він шукав собі друзів. Але спроби були марними. Ніхто не хотів із ним товаришувати. І тоді Кіт остаточно зневірився захворів ще серйозніше. (Ні він не став алкоголіком). Його страшна хвороба називалася «БАЙДУЖІСТЮ».
Немає у мене друзів , то й не треба. Мені байдуже – спокійно казав він.
Самотньо тинявся Чорний кіт парками і скверами. І, здавалось-би, нікому не заважав. Але виявилось, що коли він перебігає людям дорогу, – їм не щастить. Тому навіть люди ставились вороже до Чорненького. (Якось він перебіг дорогу і мені. Але я на нього не ображаюсь, чесно!). Чорний кіт намагався триматися осторонь від людей, щоб не спричиняти їм неприємностей.
Одного разу, сидячи на паркані біля саду, Кіт спостерігав. Дивився на пташок, які вили собі гніздечко, і, взагалі, розглядався довкола. Було дуже гарно. Якраз прийшла весна і настали перші погожі дні.
Раптом у саду щось забіліло. Чорний кіт з усієї сили намагався розгледіти, що там. Згодом біла пляма почала набирати конкретніших контурів. І Чорненький побачив … шикарну Білу Кицьку. Вона граційно йшла серед дерев, поволі пересуваючи тендітні лапи. У неї був пречудовий, пишний, лахматий хвіст, а сама вона – біла-біла, як молоко.
Чорний кіт не міг відірвати від неї погляду.
Яка краса, яка грація, ошелешено думав він.
Але через хвилинку-другу Кіт отямився.
– Забувся, волоцюго, – сам до себе казав він. – Вона на тебе н6авіть не гляне! Сумно зітхнувши ковтнув Кіт слинку. Він ліниво простягнувся на яблучній гілці, потягся і підставив своє пузо сонячному промінню. Чорний хвіст висів у повітрі і ледь помітно ворушився на кінчику. Чорненький заплющив очі, бо на нього світило сонце.
Аж раптом, щось м’якеньке і ніжне торкнулось його живота. Було приємно. Кіт розплющив очі. І над ним, неймовірно, стояла та сама Білосніжна кицька.
Ти заліз на мою гілку, – трішки суворо сказала вона.
Вибач… те… – соромлячись відповів Чорненький. – Я не знав, що це… Ваша… територія. – Я вже йду, – відвівши погляд від Кицьки сказав Чорний кіт. І хотів було вже стрибати на паркан, але Кицька сказала:
Стривай! Тут знайдеться місце і для двох. Лязь на місце!
Не сміючи заперечувати, кіт покірно виконав.
Мені сумно самій, – сказала Кицька, – у мене зовсім немає друзів.
І в мене… – відповів Кіт
А давай будемо товаришувати, – борзо запропонувала кицька.
Давай, – без роздумів відповів Кіт.
А як Тебе звуть?
Чорненький. А тебе?
Щасливка!
І з того часу вони постійно були разом. Не уявляли дня проведеного один без одного. Їм було добре. І Чорний Кіт нарешті знайшов свою половинку, свою Кицюню. Заради неї варто було чекати. Разом вони пізнавали найсолодші хвилини J . Скоро у них народяться чорно-білі котенята. А коли Чорненький перебіжить комусь дорогу, це не заподіє жодної шкоди. Бо він – щасливий! У нього є Киця, яку він дуже любить і яка шалено кохає його! Їм добре разом. І хай кожному буде так!
Спонсор допису: Шукаєте для себе нерухомість – будинок чи квартиру? Дізнайтесь більше на сайті http://bestgrad.ru/ та виберіть найкращий варіант
