Скільки ми вже знайомі з тобою?
Цілу вічність і ще трохи…
Чомусь різко запахло зимою –
Все принишкло, оніміли ноги.
Ти ще тут? Озирнись, почекай!..
Я не можу іти за тобою.
Все ще теплий ромашковий чай,
А в душі ще й не пахне весною.
"Зачекай, зачекай…" – вже ледь-ледь звучить голос
╡ відходиш ти в вічне буття.
Ну а я, наче зірваний в полі колос,
Безнадійно: "Не йди, життя…"