Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 87 гостей на сайті

Реклама

Священик, науковець, патріот

 Торік, у березні, було репрезентовано щойно випущену в світ першу книгу-монографію одного з найпомітніших земляків — отця-доктора Василя Погорецького. Восени — другу. Нещодавно вийшла з друку третя його праця. Нині, в часі Великого посту, закумульовані там думки, а також ближче знайомство з особою душпастиря, гадаємо, стане помічним для кожного, аби очиститися і стати добрішим для світу, котрий перебуває в нас та навколо нас...

Його дитячі сни виколисувало негомінке родинне село над тихоплинною річечкою Джуринкою. Юнацькі мрії стрімкувалися в високості у класах Полівецької, а відтак Джуринської шкіл Чортківського району. І вже опісля військової служби проторувалася стежка в аудиторії Ленінградської духовної семінарії. То була лиш перша сходинка до опанування висотами богослов’я — відтак студіював науки в Івано-Франківському теологічно-катехитичному духовному інституті, Варшавському університеті ім. Кардинала Стефана Вишинського і Тернопільському національному педагогічному університеті ім. Володимира Гнатюка (там здобув фах учителя історії та правознавства). Власне, й давнє бажання взятися за перо, котре зародилося ще в часі навчання в семінарії та виношувалося роками, визріло і почало реалізовуватися водночас із отриманням педагогічної освіти. Деякі напрацювання, що згодом лягли в основу отих трьох монографій, творилися ще в семінарські роки. Від наукової роботи звично відволікали парафіяльні справи, мирська суєта. 2000 року почав систематизовувати напрацьоване, доопрацьовував у варшавських бібліотеках, а 2004-го закінчив працю.

Монографії отця Погорецького перегукуються з його магістерською роботою та докторською дисертацією («Єдність Церкви Христової в теологічній рефлексії філософа Володимира Соловйова» та «Розвиток руської православної еклезіології в ХVІІ-ХХ ст. Дослідження екуменічне»), що творилися під керівництвом о. проф. д-ра габ. Луціана Бальтера. Цьому видатному богослову та філософу доктор богослов’я Василь Погорецький присвятив свою другу книгу — «Філософія релігії Володимира Соловйова». Наголошує, що в написанні монографій пішов шляхом подяки: перша з них «Українська духовна культура і Петро Могила» теж мала присвяту — його «дорогому вчителеві і порадникові» (як зазначається на титульній обкладинці книжки), доктору історичних наук, професору, завідувачу кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського педуніверситету ім. В. Гнатюка, заслуженому працівникові освіти України Миколі Алексієвцю. А третя, «Історія філософії еклезіології» — то данина шани й поваги викладачам та вихователям його alma-mater — Ленінградської семінарії, 30 років із часу закінчення якої отцем Погорецьким минає цьогоріч. Як зазначається в анотації до видання, питання еклезіології (галузі християнського богослов’я, що вивчає природу і властивості Церкви), її сутності, основних принципів буття і її життєвого значення, надто актуальне нині, коли, з одного боку, заглиблюється процес секуляризації суспільства (тобто дедалі відчутніше його звільнення від релігійного впливу), а з другого — Церква, містичне тіло Христа, страждає від єресей, внутрішніх розколів та міжконфесійних конфліктів. Книга призначена для вчених, викладачів, студентів, істориків, філософів, богословів, а також для всіх, хто цікавиться питаннями історії, філософії та еклезіології. Автор своїх наукових (і популярних водночас) праць вибудовує їх у чітку послідовність не лише за змістом, а й за оформленням: перша видрукувана у синьо-жовтих тонах (державні кольори України), друга — в зелених (колір філософії), третя багряна (теологія).

Останнє в часі наукове видання — найоб’ємніше: на 524 сторінки. Лише бібліографія (тобто перелік використаних джерел) умістилася на десяти з них. Добірка фотознімків з власного архіву носить, без перебільшення, ностальгійний характер: на них — найпам’ятніші, найсокровенніші миті перебування автора у стінах alma-mater і на подальшій стежці богословської діяльності.

В особі отця-доктора Погорецького злились воєдино поняття священика, науковця, педагога й патріота. Ще на зорі нашої національної незалежності він був найактивнішим її провідником, апологетом, організатором різних духовних, світських та політичних заходів і спричинявся до розбудови української культури. Працював викладачем суспільних дисциплін та віце-ректором Чортківської дяківсько-катехитичної академії ім. Григорія Хомишина. Нині — настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці м. Копичинців. Та від наших помітних земляків-чортківчан не раз доводилося чути, що вони хотіли б бути парафіянами отця Погорецького — через його високу потугу слова. Він сіє зерна Божої правди та поступу в зболені серця і навчає, навчає, навчає...

— Хотів бути філософом, істориком з дитинства, — зізнається отець Василь. — Гостре відчуття правди завжди йшло паралельно з моїми дитячими та юнацькими змагами. З ранніх літ хотів тому народові допомогти: бачив заплаканих, хворих, знедолених. Визрівало прагнення рятувати людей — бути їх охоронцем. Тому й обрав дорогу священства, котра акумулювала все це. Адже її ціль — привести до Бога отих заблудлих, заплаканих, привести їх до спасіння, до добра. Кращого служіння немає, як зробити людині добро, закликати її бути щасливою...

Отець Погорецький віршує. І ті римовані рядки (досі не відкриті світові, затаєні у власних записниках) — згустки його душі, одкровення світові, окапини вистражданого й пережитого. Вчитаємося:

Скайданену долю в собі змолочу,
Здротоване щастя звільню у собі,
Зцілену силу до себе покличу,
Відроджу назавжди себе у житті.

Або інше:

Як залишив поріг я дитинства,
Все життя проти вітру ішов.
Йому не чуже й суто людське, суєтне:
Настане ранок і витре мої сльози,
А з ними я не піду до людей...

Песимістичні нотки — то й відголос особистісної життєвої трагедії: втрати дитини. Через це — «несу самотньо свій бунтарський крик», «я вже навчився розмовляти з собою, щоб не зустрітись з новою бідою», «не здоганяй мене, пекуче горе, я все одно втечу у ніч», «зламана мрія вмирає під серцем». Та переважає філософське:

Голос розгойданого дзвону
Долітає до кожного дому:
Прийди, коли хочеш бути почутий!
Людино, зупинись! У день свій не втікай,
Не тіш себе, що пекло десь далеко,
Воно — не місце, а лиш стан,
Це добре пам’ятай...

Усі вірші отця Василя — то три куплети, і неодмінно є обрамлення, початок та закінчення. Він зізнається:

— Це — як ліки для душі, процес лікування, оздоровлення, заспокоєння, розрада й потіха. Тому й взявся за це.

Його життєве кредо — «Лікуючи — лікуюсь, навчаючи — навчаюсь». Образно порівнює спорожнілу від щоденної душпастирської праці душу з порожнім жбаном. Аби його наповнити для нових змаг, втікає у світ поезії, творчості — «виходжую, виношую змарновані роки. Хочу побути на самоті, а найзручніше почуваюся з книжкою. Я її оживив: то моя подруга, дуже мені дорога. Перебуваючи наодинці з книгою, заспокоююся».

Отець Погорецький переконаний, що слово мовлене має величезну силу, а написане — подвійну: «Коли перечитую написане й мені легшає, то, вірю, може воно допомогти й іншій людині. Усе написане читатимуть не тільки люди, а й ангели, і Господь. Тому завжди пишу і трепещу: яким силам силу подаю!» Задля цього, власне, він і друкує свої наукові праці у міжнародному журналі «Україна-Європа-Світ», а в літературно-публіцистичному журналі «Золота ПЕКТОРАЛЬ» веде рубрику «Духовні обереги». До слова, є членом Національної спілки журналістів України.

У часі Великого посту отець Василь Погорецький зазвичай часто повторює слова зі Святого Письма: «Поспішайте творити добро» і «Віра без добрих діл мертва». Адже:

— Ми прийшли у світ не тільки брати для себе, а й віддавати нашим ближнім, тим, що люблять нас, і навіть тим, що нас не люблять. А коли ми щедро віддаємо любов свого серця, тоді Господь подвійно нам віддячує за все. І у прикрі хвилини життя Він бере нас за руку, а коли нам стає занадто тяжко, Ісус Христос бере нас на руки, пригортає до Свого люблячого Серця, як мати дитину, благословляє і несе до спасіння...

Анна БЛАЖЕНКО,

член Національної спілки журналістів України.

Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ,

члена національних спілок журналістів і фотохудожників України.

м. Чортків.

«Вільне життя плюс», №26 (15242) від 06.04.2011 р.


Коментарі:

Коментарі  

 
#5 bigfan 27.07.2011, 09:14
Цитую baryk:
Жили ми собі з отцем Василем добре, не билися-не сварилися. І так протягом 10 років. Все б нічого, якби не один делікатний випадок. Громада церкви, зважаючи на занедбаний стан нашої святині, історичної пам’ятки (!), запропонувала о. Василю Погорецькому надати інформацію про бюджет, щоб, опираючись на нього, запланувати перелік майбутніх робіт з реконструкції храму. На превелике здивування, настоятель не те, що просто відмовив оприлюднити відомості, він по-хамськи натякнув нам заткнутися з такими проханням, мовляв, простих смертних це не має цікавити. Ще були обзивання нас «дияволами», «бісовими дітьми», що теж стало великою неприємністю…це витяг з статті парафіян

Стара історія
Цитата
 
 
+1 #4 baryk 27.07.2011, 05:40
Жили ми собі з отцем Василем добре, не билися-не сварилися. І так протягом 10 років. Все б нічого, якби не один делікатний випадок. Громада церкви, зважаючи на занедбаний стан нашої святині, історичної пам’ятки (!), запропонувала о. Василю Погорецькому надати інформацію про бюджет, щоб, опираючись на нього, запланувати перелік майбутніх робіт з реконструкції храму. На превелике здивування, настоятель не те, що просто відмовив оприлюднити відомості, він по-хамськи натякнув нам заткнутися з такими проханням, мовляв, простих смертних це не має цікавити. Ще були обзивання нас «дияволами», «бісовими дітьми», що теж стало великою неприємністю…це витяг з статті парафіян
Цитата
 
 
#3 Zori__ 12.04.2011, 04:58
Втрата дитини - це велика біль. Співчуваю.
Цитата
 
 
+1 #2 Сіра Потвора 08.04.2011, 14:49
універсальний дядько....
Цитата
 
 
+1 #1 oni 08.04.2011, 12:05
мда...
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити