Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Історична довідка

Копичинці - мальовниче подільське містечко в Гусятинському районі. Знаходиться на трасі Тернопіль - Чернівці, в 17 км на північ від Чорткова. Навіть ті 500 метрів, які відділяють від траси, зіграли з містом поганий жарт: туристи нечасто відвідують поселення, а єдині асоціації у більшості при слові "Копичинці" - лише тюрма та ковбаси. Населення (за даними 1999 року) – 7,4 тис. жителів. (Цікаво, що кількість людей тут не змінилась за останні більш як 100 років - за даними перепису 1897 року в Копичинцях жило 7,2 тис. чоловік).Місто лежить по обидва боки річки Нічлави та двох її приток - Стрілки й Крутилова (інша назва річечки - Нічлавка). Подібно Риму, Копичинці розкинулись на семи горбах, щоправда, трохи поменших, аніж у Вічному місті.
 
Археологічні розвідки свідчать: місто у давнину складалося з кількох окремих поселень: Капиці (Кабівці), Гора-Мораки, Кардашівка, Голодіївка, Кутець. При додаванні всіх цих частин у cумі виходив Копачин, або Копичин.
 
Існує декілька версій походження назви міста. За однією з них, оріджін виводиться від слова "Капища". Інша версія стверджує, що назва поселення - симбіоз слів "копа" і "чинити". З часом Копачин перетворився на Копичинці. Та є й третя версія: начебто на Горі-Мораки колись був монастир, де жило 60 (тобто копа) монахів. От і об'єднались у нерозривному союзі слова "копа" і "ченці".
 
Та як би там не було, дізнатись абсолютну, кришталево чисту правду, напевно, вже не вдасться. А гіпотези нехай живуть: вони хоч трохи розвіюють тугу маленького подільського містечка за своєю минулою славою та двома замками. Є, щоправда, і ще одна версія про назву, але про неї трохи нижче.
 
Як і всі західноукраїнські землі, поселення часто змінювало своїх господарів: були Копичинці у складі Польщі, з 1772 року - Австрії, 1919 рік повернув містечко знову до польських рук, та ненадовго. Кривавий вересень 1939, фашистська окупація, окупація і довголітнє панування Радянського Союзу.
 
Те, що місто - давнє, зрозуміло навіть без знання того, що на його території виявлено поселення трипільської культури та слов'янське городище. Більшість кам'яниць на головних вулицях поселення зведена ще за солодких часів віденської сецесії, з усіма її надмірностями у вигляді башточок, цікавої форми дахів та затишних ґаночків. Вперше згадується в письмових джерелах у першій половині 14 ст. Назву свою поселення отримало у 1615 році, коли його купила як частину більшого маєтку родина Копичинських - от вам і польська версія походження імені міста. Вона - одна з найвірогідніших.
 
Для навколишніх господарств містечко було важливим торговельним осередком. У центрі Копичинців, серед буяння зелених дерев, стояв старий замок. Неодноразово він витримував турецьку та татарську облогу. Відомо, що його було зведено 1443 р. - але від цієї фортеці зараз не залишилось нічого, хоча у польському путівнику 1929 року згадується руїна замку у містечку. Відомо також, що у тому ж році (1443) тут з'явився перший мурований храм. Населення міста часто терпіло від спустошливих нападів татар, що перешкоджало зростанню добробуту. Лише в кінці 17 - на початку 18 століття Копичинці перетворилися на справжнє містечко, до того часу поселення було все-таки сільським, не дивлячись навіть на отримання у 1564р. магдебурзького права, а, отже, й статусу міста.
 
1595 року на околицях Копачина відбувся бій між козаками Северина Наливайка та загоном польського війська під проводом Калиновського. Насипані на місці битви дві високих могили - в народі відомі як "могилки Наливайка" - пережили панування австрійців та поляків, аж доки красномовне свідчення козацької перемоги не розпахали радянські трактори. Одна з могил називалась Крілева, за іменем ватажка Кріля з Копачина, який загинув у бою.
 
Зараз важко повірити, але тут справді було аж два замки. "Червоний замок" (Замчище) знаходився у межиріччі потічків Стрілки та Крутилова. Звели його на природному підвищенні у 1600 році - приблизно в той час на Поділлі відбувався справжній бум фортецебудування. Замок площею майже 2 гектари оточував високий земляний вал. З північного, східного та південного боків твердиню захищали води річок та ставка, а із заходу тягнулися штучні рови. Ймовірно, зводили замок з червоного теребовлянського пісковика, адже свою назву споруда отримала саме завдяки кольору стін. Поділля татарва та турки не жаліли, набіги були чи не щорічно, замок, звичайно ж, страждав від такого. Коли через Копичинці проїжджав у 1672 році Ульріх фон Вердум, то він записав: "... замок лежить на боці, зовсім опустілий".
 
Замок номер два, що належав шляхтичу Бествінському, з'явився у 17 столітті на місці теперішнього парку над ставом. Ще до 1949 року зберігалась кругла оборонна башта замку та руїни розкішного палацу панів Баворовських, які володіли Копичинцями з 1688 року. Баворовські пристосували оборонну споруду під свої потреби, однак залишили башту та мури. Знищили палац російські війська під час Першої світової війни. Зрештою, від нього на пам'ять лишилась лише поштівка.
 
У 18 столітті тут поселяється невелика єврейська громада. Якуб Франк, засновник секти Франкістів, поселився у Копичинцях у 1755 р., можливо, з якоюсь частиною послідовників цієї течії хасидизму. Єврейська громада продовжувала зростати аж до початку ХХ століття. На згадку про євреїв у місті залишилася синагога.
 
Розвиткові економіки містечка, зокрема торгівлі, сприяло спорудження в 1850р. кам'яної дороги Тернопіль - Заліщики, а у 1890 році залізничної лінії Тернопіль - Копичинці. Віднині цей населений пункт - центр торгівлі деревиною, сільськогосподарською продукцією, а ще славне своїми млинами. В кінці ХІХ - на початку ХХ століття регіон продукує чудову пшеницю, цукровий буряк, льон та соняшники - сировину для дрібних місцевих підриємств. Адже тут знаходились завод з виробництва олії, дві пивоварні, млин та цегельня. До речі, з цим прокладанням доріг не все було просто: так, 10 травня 1884 року у місті відбувся виступ селян проти шляхти та бургомістра, які хотіли провести дорогу через земельні наділи мітингуючих. Заворушення було таким серйозним, що зафіксована навіть стрільба жандармерії у виступаючих. У місті оголосили стан облоги. З Чорткова староста навіть викликав підмогу - загін піхоти, а з Теребовлі прибула кавалерія.
Іван Франко у "Новому дзеркалі" писав про ті події (15 травня 1884 року):
В Копичинцях, браття, стріляють людей
За те, що в арешт ся наперли,
Немовби то всі ми без кутих дверей,
Без замків рабами не мерли.
 
"Без замків", кажете? Так, вже без замків. Та від давнини залишилось кілька свідків. Скажімо, дерев'яна Воздвиженська церква з дзвіницею з 1630 року, розташована на так званому Кутці. А ще є костел Успення Марії 1802 року з проборством, з ампірним внутрішнім декором, розташований в центрі міста (вул. Шевченка, 17) мурована церква Різдва з дзвіницею (1898), греко-католицький храм св. Миколая на Горі (1900, архітектор В.Нагірний), Народний дім (1910, архітектор Баб'як, майстер К.Геваніцький) - зараз тут міська бібліотека, будинок для школи (1910) - тут, як і сто років тому, навчаються діти. Є ще й цікавинки на кшталт пам'ятника на честь заснування Братства тверезості (1901) чи меморіальної дошки уродженцю Копичинець, оперному співаку Климові Чічці-Андрієнку, ім'я якого носить музична школа. На будинку кінотеатру ім. Шевченка, де колись була приватна гімназія, збереглася пам`ятна дошка на відзнаку 100-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (1914 р.), а пам’ятник Великому Кобзареві споруджено у 1946 році, реконструйовано у 1989 р.
 
У місті колись встановили два пам’ятники В. І. Леніну - по вул. Леніна (1950 р.) та по вул. Маяковського (1965 р.). З настанням незалежності скидання ворожих монументів супроводжувалось перейменуванням вулиць на Шевченка та Мазепи відповідно.
З непрацюючих промислових підприємств варто відзначити консервний завод та виробниче об’єднання гумових іграшок. Їх продукція була відомою далеко за межами області. Серед теперішніх можна згадати всі цехи та заводи ковбасних виробів, які, окрім Копичинців, розкидані по всьому району та поза його межами.
 
Після першої світової війни Копичинці стали центром повіту - з банальної причини: містечко менше за навколишні населені пункти постраждало від війни. З промисловості тут була іграшкова фабрика, консервний завод та сільгосптехнікум. 17 вересня 1939 року місто звільнила Червона Армія. Вже наступного дня було створене тимчасове управління. В січні 1940 року Копичинці стали районним центром. У місті відкрили лікарню, дитячий садок, новий навчальний рік почався в школі з рідною мовою навчання.
 
Музейні експонати відтворюють чорні часи фашистського поневолення. Гітлерівці вдерлися до міста 7 липня 1941 рооку. За час окупації вони вбили понад 9 тисяч жителів Копичинці і навколишніх сіл, зруйнували 73 житлових будинки та більш як 80 громадських будівель.

Не дивуйтеся назві ресторану у центрі міста - "Театральний". У місті давно функціонує аматорський народний театр ім. Богдана Лепкого, який довгий час очолював режисер Орест Савка. У місцевому Центрі культури і дозвілля навіть створено Музей театрального мистецтва. Серед його експонатів є розповідь про уродженку міста, актрису, яка знімалась у кооперативних фільмах на Галичині у 1936-39рр., Марійку Сафіян.
 
Серед інших відомих уродженців Копичинців - піаніст, диригент, композитор та музикознавець Владислав Вшелячинський (1847-1896), головний редактор часопису "Вільна Україна" (США) Володимир Лисий (1893-1967), оперна співачка Євгенія Ласовська (1904-1967) та інші(див. У розділі „Відомі люди”). Але найвідомішим в Україні автохтоном міста є, напевно, Василь Іванчук, шахіст-гросмейстер. Він народився тут 18 березня 1969 року у будинку на вул. 22 Січня, 20.

При підготовці матеріалу було використано інформацію з таких джерел:
http://www.castles.com.ua

 

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

 
Купить горнолыжные очки кант очки горнолыжные вашилыжи.рф.
Вам нужна имплантация зубов в Киеве? Рекомендуем Клинику эстетической стоматологии