Дорогий читачу, я запрошую тебе в подорож містом, перша згадка про яке сягає XIV століття. Красується воно в зеленому віночку лісів. На жаль, не дрімучих, бо й на них зазіхнула рука людини. Здається мені, що ніде більше нема такого золотого колосся, такого блакитного неба, як у моїх Копичинцях. Адже вони — моє рідне місто.
Бачиш, яка красива наша річка Нічлава. А ходімо, я покажу тобі наш став. Якщо пощастить, ми побачимо, як у ньому купається сонце, як п’є воду веселка. У 1443 році тут був зведений замок, але до наших часів не зберігся.
Із 1564 року Копичинці вже згадуються як місто. Його населення не раз потерпало від спустошливих набігів татар. Особливого лиха вони завдали в 1605, 1607, 1613, 1616, 1623, 1626 роках. Проте мешканцям вистачало сили й незламності духу щоразу повертатися до рідних домівок і налагоджувати господарювання.
Під час визвольної війни 1648-1654 років місцеві жителі масово вступали до повстанських загонів. Між Копичинцями й Хоростковим стояло табором селянсько-козацьке військо Богдана Хмельницького.
О, чуєш мелодійну симфонію дзвонів? У Копичинцях є три храми. Будівництво одного з них триває і досі. Достеменно відомо, що козаки, перебуваючи в нашому місті, звели дерев’яну Воздвиженську церкву (1630) у передмісті Кутець. Кажуть, що вони не використовували цвяхів, бо вірили, що храми не можна будувати знаряддям, яким прибивали Сина Божого до хреста.
Чуєш, як шепоче кронами старезних дерев парк? Схоже, він намагається розповісти нам про події, свідком яких був.
Наші люди дуже люблять рідну землю і книги. З шаною ставляться до книги, як до хліба. Тож не дивно, що в жовтні 1930 року населення запротестувало проти закриття української гімназії…
У січні 1940 року Копичинці стали райцентром. У місті відкрили лікарню, дитячий садок, новий навчальний рік розпочався в школі рідною мовою.
У центрі міста на стіні кінотеатру імені Тараса Шевченка, де колись була українська приватна гімназія, збереглася пам’ятна дошка на честь відзначення сторіччя з дня народження Великого Кобзаря. Пам’ятник йому споруджено в 1946 році, а реконструйовано в 1989-му. Обов’язково завітай і до будинку культури. Тут діє музей історії театрального мистецтва області. Тож ти дізнаєшся багато нового про рідне Тернопілля.
…Скажи, а ти зможеш завітати до нашого міста восени, коли повітря просякнуте ароматом картоплиння, змішаним із солодом яблук та груш? А які прекрасні весни в Копичинцях! Одне слово, приїжджай до нас. Обіцяю багато вражень.
Тетяна Кашуба. http://vilne.org.ua
Спонсор допису: Цікавитесь власним здоров’ям? Дізнайтесь більше про новости медицины, щоб бути завжди в курсі всіх подій
